ЗВІТ

ЗМІСТ

 

 

Вступ                                                                                                                     

1.  Характеристика й аналіз організаційної структури підприємства.      

     2.  Характеристика й аналіз діяльності підприємства.

3.  Організація охорони праці на підприємстві, установі, організації.

4.  Індивідуальне завдання

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Виробнича практика є  важливою  ланкою  в  підготовці   майбутніх спеціалістів і  невід'ємною частиною навчального процесу. Вона повинна максимально підготувати майбутніх спеціалістів до багатогранної практичної діяльності, підвищити рівень професійної підготовки, забезпечити набуття навичок роботи в професійних трудових колективах. 

Головне завдання виробничої практики  -  закріплення  знань,  одержаних  у процесі  навчання, отримання навичок дослідження та впровадження сучасних ефективних форм та методів психологічного інформування, застосування на практиці знань сучасних вітчизняних та зарубіжних теорій, методів дослідження особистості, її психологічних властивостей.

Задачі практики:

-         Вивчити функції психолога в організації;

-         Навчитись підбирати методи дослідження особливостей психічних

процесів людини в професійній діяльності;

-         Допомагати фахівцям у проведенні психологічних досліджень;

-         Набути навички просвітницької психологічної роботи;

               - Актуалізувати потреби у самовихованні, підвищенні своєї кваліфікації, засвоєння і вдосконалення практичних навичок в умовах майбутньої діяльності.

Я, студентка 2-го курсу групи ПБ2-07,Мільхіна Н.О., проходила практику на базі Центру медико-психологічної соціально-реабілітаційної допомоги дітям і підліткам, що є підрозділом у структурі Національної дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТДИТ".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ХАРАКТЕРИСТИКА Й АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ            ПІДПРИЄМСТВА

 

Національна дитяча спеціалізована лікарня "ОХМАТДИТ" МОЗ України (далі - Лікарня)  є  багатопрофільним діагностично-лікувальним   медичним  закладом (установою),  який забезпечує  висококваліфікованою   та   спеціалізованою   медичною допомогою дитяче населення України. В складі лікарні функціонує більше 50 медичних підрозділів.

Лікарня   підпорядковується  безпосередньо  Міністерству охорони  здоров'я  України  й   у   своїй   діяльності   керується Конституцією України  ( 254к/96-ВР), законами України, указами Президента України, постановами  Кабінету   Міністрів   України, наказами Міністерства охорони здоров'я України, Статутом Лікарні й іншими   підзаконними   нормативно-правовими   актами,    наказами Генерального директора Лікарні.

Лікарня  є  юридичною  особою,  має  печатку,  штампи із зазначенням свого найменування,  використовується як клінічна база вищих навчальних закладів, а також науково-дослідних установ.

   Основним структурним підрозділом Лікарні є відділення.

   Центр медико-психологічної та соціально-реабілітаційної допомоги (далі – Центр) є окремим структурним підрозділом НДСЛ "ОХМАТДИТ".       Керівництво Центром здійснює завідуюча Анопрієнко О.В.

 

                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ХАРАКТЕРИСТИКА І АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

Центр надає комплексну  медико-психологічну та соціально-реабілітаційну допомогу дітям на стаціонарному та амбулаторно-поліклінічному лікуванні в профільних відділеннях лікарні. Забезпечує психологічну підтримку дітей різного віку, їх батьків з метою профілактики та корекції психосоматичної патології, посттравматичних розладів, соціального супроводу і реабілітації, профілактики “синдрому вигорання” фахівців, які працюють з дітьми у стресовій ситуації, та здійснює організаційно-методичне керівництво закладами охорони здоров'я України з цих питань.

Робота Центру спрямована на збереження психічного здоров'я підлітків, профілактику вживання у молодіжному середовищі психоактивних речовин, алкоголю, токсикоманії, наркоманії,  формування відповідального ставлення до власного здоров'я і життя тощо.

Центр є базою для навчання та підвищення кваліфікації працівників закладів охорони здоров'я України,  взаємодіє з центрами соціальних служб для молоді для надання соціальної допомоги дітям та їх батькам з питань здійснення спільних заходів щодо надання соціально-реабілітаційної допомоги дітям.

У своїй роботі взаємодіє з усіма підрозділами НДСЛ шляхом створення стандартного алгоритму надання  медико-психологічної та соціально-реабілітаційної допомоги.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

ОРГАНІЗАЦІЙНІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В НДСЛ “ОХМАТДИТ”

 

Вступний інструктаж проводиться з працівником, який прийнятий на роботу у Лікарню, незалежно від його освіти, посади,  стажу роботи і кваліфікації з метою ознайомлення його з правилами техніки безпеки та охорони праці, які діють на території Лікарні, а також з небезпекою, яка може виникнути під час експлуатації техніки та використанні різноманітного обладнання.

Вступний інструктаж проводить інженер з техніки безпеки (начальник служби охорони праці) згідно з затвердженими Генеральним  директором Лікарні програмою інструктажів та Інструкцією з техніки протипожежної та індивідуальної безпеки на робочому місці.

Відповідно до Інструкції з техніки протипожежної безпеки на кожному поверсі будівель Лікарні обладнано протипожежні стенди, виведено кнопки пожежної сигналізації та вказано план евакуації на випадок пожежі.

Тривалість робочого часу для працівників Центру регламентується  наказом від 25.05.2006  N 319 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» і відповідає 6-ти годинному робочому дню при 5-ти робочому денному тижні. Роботи на персональних комп'ютерах проводяться відповідною до Інструкції по роботі з персональними комп'ютерами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

 

В ході навчальної практики мною, студенткою Мільохіною Н.О., в складі групи з чотирьох осіб, в яку входили також студентки Боєва О.В., ВащенкоС.Г. та Гординська В.М. була виконана така робота:

      1. Проведено анкетування пацієнтів ендокринного відділення НДСЛ “ОХМАТДИТ” по завданню Центру.

      2. Підібрано тести для  пацієнтів ендокринного відділення з метою діагностики психічних станів та рис особистості,  діагностики міжособистісних відносин в колективі та сім'ї.

Для цього були запропоновані такі тести:

- методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності і настрою;

-   методика діагностики потреб в пошуках відчуттів М. Цукермана;

- методика дифференціальної діагностики депресивних станів Зунге      (адаптація Т. І. Балашової);

- тести “неіснуюча тварина”, “автопортрет”, “моя сім'я” ;

- особистісний опитувальник  айзенка ( адаптований для підлітків);

- методика Рене Жиля;

- методика діагностики социально-психологічної адаптації К. Роджерса і Р. Даймонда ( опитувальник СПА).

    3.Проведено та оброблено результати тестування по перерахованих методиках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

В ході навчальної практики ознайомилась зі складом та призначенням, положеннями про управління, установчими документами та нормативно-правовими актами, правилами внутрішнього розпорядку Центру медико-психологічної соціально-реабілітаційної допомоги НСДЛ “ОХМАТДИТ”. Приймала участь у в анкетуванні щодо психічного стану пацієнтів ендокринного відділення. Підбирала тести для пацієнтів ендокринного відділення з метою діагностики психічних станів та рис особистості,  діагностики міжособистісних відносин в колективі та сім'ї. Приймала участь у проведенні та обробці результатів тестування.

Здобуті знання та навички будуть мати велике практичне значення в моєму подальшому професійному становленні як психолога.

Методики та аналіз результатів досліджень

        2.1 Методики та аналіз результатів досліджень

 

Навчальна практика проводилася на базі медико-психологічного соціально-реабілітаційного центру. Дослідження безпосередньо проводилися з дітьми, хворими на цукровий дібет.

  Цукровий діабет поряд з іншими хронічними соматичними захворюваннями створює численні психологічні перешкоди для дітей та дорослих. При цукровому діабеті в дітей та підлітків розвиваються невротичні, афективні та органічні психічні розлади, які перебувають у тісному динамічному взаємозв’язку з тривалістю і тяжкістю захворювання. На синдромологічному рівні, незалежно від тривалості захворювання, переважає сполучення церебрастенічного і депресивного синдромів. Також, для прикладу, невизначеність у відношенні майбутнього, втрата контролю та інші. Такі порушення не тільки викликають страждання, але також впливають на лікування та результат самого цукрового діабету. Неабияким є психосоціальне значення цукрового діабету та його лікування для окремої дитини й для суспільства в цілому. Психічні розлади, за даними різних авторів, зустрічаються в 17–84 % хворих на цукровий діабет.   

  В період маніфестації цукрового діабету у хворих виникають невротичні розлади (100%), у період від року до 5 років – астенічний (емоційно-лабільний) органічний розлад (49,0%), при перебігу захворювання понад 5 років – афективні (95,6%), невротичні (80,6%) та астенічні органічні (79,5%) розлади.Поряд з відомими фахівцям явищами астенії, депресії, нервової анорексії, дисфорії в структурі психічних порушень при цукровому діабеті останнім часом усе частіше стали відзначатися тривожні розлади різного ступеня виразності. Проведені дослідження показали, що особливістю для пацієнтів з цукровим діабетом стала наявність у клінічній картині іпохондричної фіксації на власних хворобливих переживаннях. У процесі розвитку захворювання на діабет також відбувалося формування або загострення преморбідних психопатичних чи невротичних рис характеру. Типовим було збільшення рівня тривожності, наростання експлозивності з елементами дисфорії. В осіб старших вікових груп виявлялися риси психоорганічного синдрому з інертністю мислення, в'язкістю, докладністю, виснаженістю. Взагалі, за даними сучасних досліджень, майже у 90 % хворих виявляються пограничні психічні розлади у вигляді неврозоподібних порушень і патологічного розвитку особистості. Психопатологічні розлади у дітей, хворих на цукровий діабет, мають мультифакторну детермінацію. У їх формуванні найзначущими є вік дитини, час маніфестації цукровий діабет, тяжкість і тривалість захворювання, специфічні та неспецифічні стресори, наявність патології мозкових регуляторних механізмів.

  Психологічне ставлення дітей та підлітків до своєї хвороби формують психосоціальні стресори, з яких найбільшу значущість для дітей мають стресори, що стосуються тілесного функціонування (неприйняття багаторазових ін’єкцій, больова характеристика хвороби) й особливості емоційного стану матері; для підлітків - фрустрація в системі "життя з діабетом", пов’язана з соціальною значущістю хвороби, її впливом на стосунки з однолітками і на сферу інтересів та розваг, а також зовнішні прояви цукрового діабету.

 16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла.

 Для більш детального вивчення особистості дітей була в першу чергу використана методика 16-ти факторного дослідження особистості Раймонда Кеттелла. Це найбільш відома методика об'єктивного експериментального підходу до психологічного дослідження особистості, її експресс-діагностіки. Стандартизований опитувальник, що включає 187 суджень, поділених на 16 груп, — шкал, що вимірюють різні полярні властивості особистості. Кожна з шкал оцінює окрему рису особистості в стандартних балах.

  Інтерпретація результатів опитувальника здійснюється по стінах, перехід до яких від «сирих» балів виробляється по таблиці нормування, поміщеної услід за питаннями методики.

  Сума балів, отриманих за кожною шкалою, переводиться в оцінки за 10-балльной шкалою. Максимальна оцінка 10 балів, середнє значення 5,5 балів. Крайні оцінки — 1 і 10 балів — на практиці зустрічаються рідко, їм відповідають екстремальні, акцентуалізовані риси особистості.

Думки, інструкція, процедура вживання, способи здобуття, представлення результатів і висновки — незмінні і застосовуються у всіх випадках тестування. За допомогою тестів методами факторного аналізу виявляються чинники, що характеризують загальні властивості особистості дитини.

  Опитувальник Р. Кеттелла частково змалював психологічну  картину та дозволив виділити для подальшого дослідження риси характеру дітей, а також дав змогу у подальшому дослідженні закцентувати увагу на деяких особливостях розвитку особистостей дітей.

 Методика визначення міжособистісних стосунків А.А.Рукавішнікова.

  Особистість в групі, колективі вступає у відносини, які можуть бути діловими і особистими, і ці стосунки складають систему міжособистісних стосунків. За допомогою цієї методики була здійснена спроба визначити спрямованість особистості, особливості міжособистісної поведінки, способи реагування в конфлікті, психологічний клімат в колективі. Ці фактори особливо важливі для глибокого вивчення на практиці особливостей проблематики впливу колективу на формування особистості людини.

Опитувальник міжособистісних стосунків є російськомовною версією широко відомого за кордоном опитувальника «FIRO», розробленого американським психологом В. Шутцем. Автор пропонованої версії А.А.Рукавішников. Опитувальник направлений на діагностику різних аспектів міжособистісних стосунків в діадах і групах, а також на вивчення комунікативних особливостей особистості. Він може з успіхом використовуватися в консультативній і психотерапевтичній роботі.

  Опитувальник заснований на основних постулатах  теорії міжособистісних стосунків В.Шутца. Важливою ідеєю даної теорії є положення про те, що кожен індивід має характерний спосіб соціальної орієнтації по відношенню до інших людей, і ця орієнтація визначає її міжособистісну поведінку.

  У теорії робиться спроба пояснити міжособистісну поведінку індивіда на основі трьох потреб: "включення", "контролю" і "афекта". Ці потреби розвиваються в дитинстві у взаємодії дитини з дорослими, перш за все, з батьками. Так, розвиток потреби "включення" залежить від того, наскільки дитина була включена в сім'ю; потреба "контролю" залежить від того, чи був поставлений акцент в стосунках "батьки-дитина" на свободу або контроль; потреба "афекта" залежить від міри, в якій дитя було емоційно прийняте або знедолене його найближчим оточенням.

  За методикою пропонується ряд тверджень.  Для кожного твердження потрібно вибрати відповідь, яка більш всього відповідає дійсності. Номер відповіді записується зліва від кожної строчки на бланку тесту. Бали коливаються від 0 до 9. Чим більше вони наближаються до екстремальних оцінок, тим більше значення має загальний опис поведінки зазначений у характеристиці тесту. Під час підрахунку результатів тесту відповіді звіряються із правильними (зазначеними на окремому бланку). Враховуються результати за шкалами. Кожному результату дається окрема характеристика з урахуванням деяких особливостей поведінки у колективі.

  Результати тесту частково доповнили психологічну картину. Здійснення тестування за допомогою методики діагностики міжособистісних відносин допомогло розумінню проблематики впливу колективу на формування особистості. Якщо говорити про міжособистісні стосунки, то більшість дітей за результатами досліджень мають схильність до потреби бути прийнятими іншими людьми, вони мають потребу в залежності та коливання при прийнятті рішень,

 

 

 

 

        Діагностика комунікативних і організаторських схильностей.

  Для встановлення загальної картини взаємовідносин була застосована методика визначення комунікативних і організаторських схильностей. Це допомогло підвести деякі висновки, окреслити ситуацію взаємовідносин у даній групі дітей, пізнати більш розширено проблему впливу соціуму на формування особистості.

  За цією методикою визначаються рівні комунікативних і організаторських схильностей залежно від набраних балів. Максимальна кількість балів окремо по кожному параметру – 20. Підраховуються бали окремо по комунікативних і окремо по організаторських схильностях за допомогою ключа для обробки даних. За кожну відповідь «так» або «ні» для висловів, співпадаючих з відміченими в інтерпритації окремо по відповідних схильностях, приписується один бал.

  Піддослідні що отримали оцінку 1-4 бали, характеризуються низьким рівнем прояву комунікативних і організаторських схильностей. Що набрали 5-8 балів мають комунікативні і організаторські схильності на рівні нижче середнього. Вони не прагнуть до спілкування, вважають за краще проводити час наодинці з собою. У новій компанії або колективі відчувають себе скуто. Зазнають труднощі у встановленні контактів з людьми. Не обстоюють своєї думки, важко переживають образи. Рідко проявляють ініціативу, уникають ухвалення самостійних рішень. 9-12 балів, характеризує середній рівень прояву комунікативних і організаторських схильностей. Вони прагнуть до контактів з людьми, відстоюють своє, проте потенціал їх схильностей не відрізняється високою стійкістю. Потрібна подальша виховна робота по формуванню і розвитку цих якостей особистості. Оцінка 13-16 балів свідчить про високий рівень прояву комунікативних і організаторських схильностей піддослідних. Вони не втрачаються в новій обстановці, швидко знаходять друзів, прагнуть розширити круг своїх знайомих, допомагають близьким і друзям, проявляють ініціативу в спілкуванні, здатні приймати рішення у важких, нестандартних ситуаціях. Вищий рівень комунікативних і організаторських схильностей (17-20 балів) свідчить про сформовану потребу в комунікативній і організаторській діяльності. Вони швидко орієнтуються у важких ситуаціях. Невимушено поводяться в новому колективі. Ініціативні. Приймають самостійні рішення. Обстоюють свою думку і добиваються ухвалення своїх рішень. Люблять організовувати ігри, різні заходи. Наполегливі і одержимі в діяльності.

  Методика діагностики комунікативних і організаторських схильностей доповнила результати інших методик і дала змогу зробити висновки і психологічне заключення з даної проблеми.

Логика

                               ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………….........….3

1. Поняття логічного закону………………………………………4

2. Закон тотожності та його методологічна функція………7

3. Закон протиріччя та його методологічна функція…….10

Висновки………………..……….……………………………….….13

Список використаної літератури……..…………………….…14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            ВСТУП

 

  Закон є результатом відображення необхідного, істотного, сталого і багаторазово повторюваного відношення між предметами і явищами реальної дійсності. Закон мислення — це результат відображення необхідних, істотних, сталих, багаторазово повторюваних зв’язків між думками, вираженими логічними засобами. 

 Закони логіки використовуються при умовиводах, аргументації думок, доведенні, розв’язанні теоретичних і практичних задач у кожній галузі знань. Вони мають загальнолюдський характер.

  Фундамент матеріалістичної діалектики складають основні закони. Ці закони є загальними. Вони діють в природі, суспільстві і мисленні. Найбільш прості і необхідні зв'язки між думками виражаються в основних формально-логычних законах. Ці закони є основними оскільки в логіці вони грають особливо важливу роль, є найбільш загальними, лежать в основі різних логічних операцій і використовуються в ході висновків і доказів.

  Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність. Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони.

 

 

 

 

 

                     1. Поняття логічного закону

 

  Поняття виражаються словами, але в логічному мисленні слова завжди наповнюються узагальненим і абстрактним змістом. Цим слова-поняття, з якими має справу логіка,  відрізняються від буденних уявлень-слів, якими позначаються конкретні речі. Логіка мислить поняттями. Логічне, раціональне, мислення оперує не уявленнями, а поняттями.

  Поняття – це думка, в якій відображуються загальні, і до того ж – суттєві, ознаки предметів і явищ. Вони  утворюються внаслідок двох раціональних дій: а) виділення загального в ряду подібних ознак тих чи інших предметів і явищ; і б)абстрагування від інших, в кожному конкретному випадку – другорядних, ознак.

  Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.

  Закон логіки – це необхідне, стійке, істотне і повторюване відношення між явищами в природі, в суспільстві чи в мисленні. У сучасній логіці логічний закон – це вираз, який містить тільки логічні константи й змінні, тобто є формулою. Така формула повинна бути істинною у будь-якій предметній області, вона є завжди істинною формулою.

  Логічний закон діє незалежно від волі людей, не створений по їх волі і бажанню. Він є віддзеркаленням зв'язків і стосунків речей матеріального світу.

  Логічний закон, будучи специфічним законом мислення, нерозривно пов'язаний з законами об'єктивного світу, погоджується з ними.

  Логічний закон об'єктивний, він не створений людським розумом, не продиктований мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивного світу.

  Виражаючи основні властивості мислення, логічний закон має свою основу, своє джерело в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у природі.

  Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить відповідно до законів логіки.

  Виникнення законів логіки матеріалістична логіка пов'язуе з людською практикою. Логічні закони не є апріорними формами, не нав’язані мисленню ззовні якоюсь надприродною силою, а виникли в процесі мисленої, пізнавальної практики людини. Практика переконувала людей, що речі мають певні властивості й певним чином пов’язані між собою і що мислення правильно відображає ці предмети лише тоді, коли думки пов'язуються відповідно до того, як пов'язані самі предмети в дійсності. У процесі праці мислення людини, неодноразово зіткнувшись із одними й тими ж властивостями речей, що повторюються, відображаючи їх, саме набувало подібних властивостей.

 

  Сучасна логіка досліджує окремі логічні закони як елементи систем таких законів. Кожна із логічних теорій має безліч законів, за допомогою яких описується певний фрагмент або тип міркування. Дотримання законів логіки — необхідна умова досягнення істини в процесі міркування. Основними формальнологічними законами зазвичай вважаються: 1) закон тотожності; 2) закон суперечності; 3) закон виключеного третього; 4) закон достатньої підстави. Ці закони виражають визначеність, протиріччя, доведеність мислення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    2. Закон тотожності та його

                          методологічна функція

 

  Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.

  Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки б разів вона не висловлювалася. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде вже інша думка.

     Закон тотожності у вигляді формули записується так: А є А, абоА=А.

  Об'єктивною основою закону тотожності, його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Як відомо, речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху та змін. Але кожна річ, зазнаючи змін, до певного часу лишається саме тією річчю, а не іншою, має якісну визначеність, яка робить річ тим, чим вона є, і відрізняє її від усіх інших речей. Ця загальна властивість усіх предметів і явищ об'єктивної дійсності, зафіксована багатовіковою практикою, закріпилась у мисленні в вигляді закону тотожності. У відповідності до того, як кожна річ володіє якісною визначеністю, і кожна думка, яка відображає ту чи іншу річ, теж має бути визначеною.

  В процесі мислення в наших міркуваннях, висновках і доказах ми що-небудь стверджуємо або заперечуємо. І у тому, і в іншому випадку наша думка має бути визначеною, однозначною. Лише за цієї умови досягаються ясність думки і правильність виводу. Вимагаючи визначеності думки методологічна функція закону тотожності направлена проти розпливчатості, безпредметності думок.

  Зміст та методологічна функція закону тотожності полягають в таких його вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки. Предметна область - це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

  Закон тотожності не забороняє переходити від одного предмета думки до другого, від одного обговорення питання - до другого питання, він тільки забороняє підміняти один предмет думки другим предметом, одне питання другим питанням.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття повинні вживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

  Закон тотожності не допускає вживання поняття всередині якогось міркування в різному значенні. Поняття, якими ми користуємося, мають уживатися протягом усього розмірковування, скільки б вони не траплялися в одному й тому ж значенні, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо ж поняття й терміни вживаються в процесі міркування не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення в таких випадках не досягає мети.

  Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно відобразити дійсність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           3. Закон протиріччя та його

               методологічна функція

  Закон протиріччя гласить, що не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості. Закон протиріччя діє у відношенні всіх несумісних – як протилежних так і протирічливих – суджень. При цьому, з двох контрарних суджень лише одне може бути істинним, але обидва можуть бути хибними. З двох контрадикторних суджень обов’язково: одне – Істина, а інше обов’яково – Хиба. Питання про те, яке з двох протилежних суджені, є хибним, закон суперечності не розв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Закон суперечності говорить лише про те, що з двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджується в другому, одне неодмінно хибне. Яким буде друге судження, істинним чи хибним, закон суперечності також не розв'язує. Отже, істинність одного з протилежних суджень зобов'язує нас визначити друге судження хибним, оскільки вони не можуть бути одночасно істинними. Але встановлення хибності одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого. Пояснюється це різним характером суперечних суджень.

  Коли ми маємо справу з суперечними судженнями, то, з'ясувавши хибність одного з них, маємо визначити істинність другого. У тих же випадках, коли судження є супротивним, то хибність одного судження згідно з законом суперечності не є обґрунтуванням для визначення істинним другого, котре теж може бути хибним.

     Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться в різних відношеннях.

  Методологічна функція цього закону, як і закону тотожності, відображає якісну визначеність предметів, той простий факт, що коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею. В об'єктивній дійсності не буває так, щоб одне й те ж одночасно було і не було притаманне якомусь предмету. Тому, якщо правильне визначення тієї чи іншої ознаки, то не може бути правильним у той же час його заперечення, і навпаки, якщо правильне заперечення даної ознаки, то не може бути одночасно правильним і його визнання.

  За допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так:   ~ (А ^ ~ А), де А означає всяке судження, ~ А - судження, що заперечує судження А, а знак " ~ " перед усім виразом означає, що судження А і його заперечення (~А ) несумісні, не можуть бути одночасно істинними.

     У цілому ж формула читається так: "Не можуть бути одночасно істинними А і його заперечення - А ".

   Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об'єктивній дійсності. Він забороняє лише логічні суперечності, суперечності "із самим собою". Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, що існують у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правильно відобразити об'єктивні суперечності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                              ВИСНОВОК

 

  Об'єктивно і незалежно від суб'єктивної людського світу, існують раціональні закони логіки - закон тотожності, виключеного третього, достатньої підстави та несуперечності. Відповідно до цих законів можна оцінювати мислення за базовими параметральними ознаками - чіткістю, послідовністю та доведеністю. Закони логіки мають широкий вихід на практику повсякденного чи професійного спілкування.

  У логіці, як і у всякій науці, головне — закони. Логічних законів нескінченно багато, і в цьому її відмінність від більшості інших наук. Однорідні закони об'єднуються в логічні системи, які теж зазвичай іменуються.  Засновником науки логіки є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Перші три закони логіки були сформульовані саме Арістотелем, четвертий відкрив вчений на ім’я Лейбніц.

  Без логічного закону не можна зрозуміти, що таке логічне дотримання і що таке доказ. Правильне, або, як завжди говорять, логічне, мислення — це мислення за законами логіки, за тими абстрактними схемами, які фіксуються ними. Закони логіки складають той невидимий каркас, на якому тримається послідовне міркування і без якого воно перетворюється на хаотичну, беззв'язную мову.

 

 

 

 

 

 

       СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.  Гетманова А.Д./ «Навчальний посібник з логіки» - М.:  1997р.

2.  Еришев А.А., Сластенко Е.Ф./ «Логіка: Конспект лекцій» - К.:  1999р.

3.  Зегет В./ «Елементарна логіка» - М.:  1985р.

4.  Ішмуратов А.Т./ «Вступ до філософської логіки» - К.:  1997р.

5.  Льовкіна О.Г., Богданович І.В./ «Логіка: Опорний конспект лекцій» - К.:  2000р.

6.  Тофтул М.Г./ «Логіка» - К.:  1999р.

7.  Хоменко І.В., Алексюк І.А. / «Основи логіки» - К.:  1996р.