Конфліктологія семінар 2

С чего оно начинается?

С установления причин конфликта. Сложность здесь в том, что истинные причины нередко маскируются, ибо могут охарактеризовать инициатора конфликта не с лучшей стороны. Кроме того, затянувшийся конфликт втягивает в свою орбиту все новых и новых участников, расширяя и список противоречивых интересов, что объективно затрудняет нахождение основных причин. Опыт разрешения конфликтов показал, что большую помощь в этом оказывает владение формулами конфликта.

Первая формула конфликта

Конфликтная ситуация + Инцидент = Конфликт

Рассмотрим суть входящих в формулу составляющих.

Конфликтная ситуация - это накопившиеся противоречия, содержащие истинную причину конфликта.

Инцидент - это стечение обстоятельств, являющихся поводом для конфликта.

Конфликт - это открытое противостояние как следствие взаимоисключающих интересов и позиций.

Из формулы видно, что конфликтная ситуация и инцидент независимы друг от друга, то есть ни одно из них не является следствием или проявлением другого.

Разрешить конфликт - это значит:

* устранить конфликтную ситуацию,

* исчерпать инцидент.

В жизни много случаев, когда конфликтную ситуацию устранить невозможно по объективным причинам. Формула конфликта показывает: чтобы избежать конфликта, следует проявить максимальную осторожность, не создавать инцидента. Конечно, первое сделать сложнее, но и более важно. К сожалению, на практике в большинстве случаев дело ограничивается лишь исчерпанием инцидента.

Случай из практики. Между двумя сотрудниками не сложились отношения. В разговоре между собой один употребил какие-то неудачные слова. Второй обиделся, хлопнул дверью и написал жалобу но первого. Вышестоящий руководитель вызвал обидчика и заставил его извиниться. "Инцидент исчерпан", - заявил руководитель удовлетворенно, имея в виду, что конфликт разрешен. Так ли это?

Обратимся к формуле конфликта.

Конфликт здесь - жалоба; конфликтная ситуация - несложившиеся отношения между сотрудниками; инцидент - случайно сказанные неудачные слова. Заставив извиниться, руководитель действительно исчерпал инцидент. А конфликтная ситуация? Она не только осталась, но и усугубилась. Действительно, обидчик не считал себя виноватым, но должен был извиниться, отчего антипатия его к пострадавшему только увеличилась.

И тот, в свою очередь, понимая фальшивость приносимого извинения, не улучшил своего отношения к обидчику. Таким образом, своими формальными действиями руководитель не разрешил конфликт, а только усилил конфликтную ситуацию (несложившиеся отношения) и тем самым увеличил вероятность новых конфликтов между этими работниками.

Наглядная аналогия. Конфликт между людьми можно уподобить сорняку в огороде: конфликтная ситуация - это корень сорняка, а инцидент - та часть, что на поверхности.

Ясно, что, оборвав ботву сорняка, но не тронув корень, мы только усилим его работу по вытягиванию из почвы питательных веществ, так необходимых культурным растениям. Да и найти корень после этого труднее. Так же и с конфликтом: не устранив конфликтную ситуацию, мы создаем условия для углубления конфликта.

Вторая формула конфликта

Сумма двух (или более) конфликтных ситуаций приводит к конфликту.

При этом конфликтные ситуации являются независимыми, не вытекающими одна из другой. Данная формула дополняет первую формулу, в соответствии с которой каждая из конфликтных ситуаций своим проявлением играет роль инцидента для другой. Разрешить конфликт по этой формуле - значит устранить каждую из конфликтных ситуаций. В векторном виде первую и вторую формулы конфликта можно представить следующим образом:

Первая (а) и вторая (б) формулы конфликта.

Обозначения:

К - конфликт,

И - инцидент,

КС, КС1, КС2 - конфликтные ситуации.

Для иллюстрации второй формулы приведу текст записки, переданной одним из обучающихся на занятиях по разрешению конфликтов. Некоторые курильщики выходят покурить на балкон. Один из них, живущий на 7-м этаже, курил сигарету, периодически поплевывая вниз. Докурив, он сплюнул последний раз и удалился. Волею случая плевок попал в соседа, который жил на 6-м этаже. Он поднял голову, но никого не увидел. Решив, что это может быть только Леха с 8-го этажа, он поднялся и позвонил в дверь Лехиной квартиры. Дверь открыл Леха, только что вышедший из ванны. Сосед накинулся на него с руганью, тот ничего не мог понять. Однако, разозлившись, ответил ему тем же. Завязалась ссора, закончившаяся дракой.

Анализ ситуации

Описанный случай поучителен во многих отношениях. Во-первых, здесь проявляется (что естественно) закономерность эскалации конфликтогенов. Во-вторых, конфликт попадает в число тех 80% конфликтов, которые возникают помимо воли участников (до злосчастного плевка ни один из них не собирался драться).

Первой конфликтной ситуацией является здесь бескультурное поведение курильщика. Привычка плевать, рано или поздно, может привести к конфликту с кем-либо из окружающих.

Второй конфликтной ситуацией служит низкий имидж Лехи: плохая репутация приводит к тому, что при всяком происшествии неопределенность будет толковаться не в его пользу ("презумпция виновности").

6 правил формулирования конфликтной ситуации

Во многих конфликтах можно обнаружить не одну конфликтную ситуацию или найти несколько вариантов ее формулировки. Ключевую роль в разрешении конфликта играет правильное формулирование конфликтной ситуации. Приведем правила, делающие эту процедуру наиболее эффективной для разрешения конфликта.

Правило 1. Помните, что конфликтная ситуация - это то, что надо устранить. Следовательно, не годятся формулировки типа: "конфликтная ситуация - в этом человеке", "в социально-экономической ситуации", "в нехватке автобусов на линии" и т.п., ибо мы не имеем никакого права устранить человека вообще, социально-экономическую обстановку в одиночку ни один из нас не изменит и числа автобусов на линии не увеличит.

Правило 2. Конфликтная ситуация всегда возникает раньше конфликта. Конфликт же возникает одновременно с инцидентом. Таким образом, конфликтная ситуация предшествует и конфликту и инциденту. Не случайно в первой формуле конфликта на первом месте стоит КС, затем И и уже потом К.

Правило 3. Формулировка должна подсказывать, что делать. Например, в последнем случае конфликтные ситуации показали, что нужно впредь вести себя более воспитанно (не плеваться, в частности); не допускать падения своего имиджа, авторитета.

Правило 4. Задавайте себе вопросы "почему?" до тех пор, пока не докопаетесь до первопричины, из которой проистекают другие. Если вспомнить аналогию с сорняком, то это означает: не вырывайте только часть корня, оставшаяся часть все равно воспроизведет сорняк.

Правило 5. Сформулируйте конфликтную ситуацию своими словами, по возможности не повторяя слов из описания конфликта. Суть в том, что при рассмотрении конфликта обычно много говорится о его видимых сторонах, то есть о самом конфликте и об инциденте. К пониманию конфликтной ситуации мы приходим после некоторых умозаключений и обобщения (объединения) разнородных составляющих. Так и появляются в ее формулировке слова, которых не было в первоначальном описании.

Правило 6. В формулировке обойдитесь минимумом слов. Когда слов слишком много, мысль не конкретна, появляются побочные нюансы и т.п. Вот уж как нигде уместен афоризм "краткость - сестра таланта". Конфликтная ситуация - это диагноз болезни под названием "конфликт". Только правильный диагноз дает надежду на исцеление.

Конфліктологія семінар

1. Механізм виникнення конфлікту (типу А, типу Б, типу В).

Вияснення сутності того як виникають конфлікти має суттєве значення для з’ясування способів їх вирішення. В.П. Шейнов в книзі „Конфлікти в нашому житті і їх розв’язання” наводить три формули конфліктів (А, Б, В). Практична доцільність такого поділу полягає у тому, що вони дозволяють досить швидко проводити аналіз багатьох конфліктів і швидко знаходити їх вирішення. Проте слід пам’ятати, що такий поділ не є панацеєю, проте в багатьох випадках саме вони можуть служити орієнтиром у важкому процесі управління конфліктом.
Перша формула відображає залежність конфлікту КФ від конфліктогенів (це слова, наміри, дії або бездіяльність, які „сприяють виникненню конфлікту”.) – КФГ. Механізм розвитку конфлікту по першій формулі базується на негативному сприйнятті і негативній реакції особистості до якої застосовується конфліктоген. При відсутності вольового регулювання такої реакції вона має тенденцію розвитку по закону ескалації (наростання). Схематично таку формулу можна відобразити таким чином:
КФГ1 + КФГ2 + КФГ3 + КФГ4..... = КФ.

При цьому кожний наступний конфліктоген повинен бути більш сильним ніж попередній. Такі конфлікти, які виникають за цією формулою прийнято називати конфліктами типу А. Близько 80% відбуваються саме таким чином. тому слід запам’ятати два правила:
1 правило – не використовуйте конфліктогени.
2 правило – не відповідайте конфліктогеном на конфліктоген.
(на лабораторній роботі ми розглянемо класифікацію і характеристику тих конфліктогенів, які досить часто зустрічаються. Цей матеріал ви вивчите самостійно із підручника Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 368 с. С. 47).
Друга формула відображає залежність конфлікту КФ від конфліктної ситуації КС і інциденту І. вона виражається таким чином:
КС + І = КФ

Конфлікти, які проходять по такій формулі прийнято називати конфліктами типу Б. Для припинення таких конфліктів доцільно:
1 правило – усунути конфліктну ситуацію.
2 правило – вичерпати інцидент.
Третя формула відображає залежність конфлікту КФ від декількох конфліктних ситуацій КС. Сума двох і більше конфліктних ситуацій призводить до конфлікту. Її можна виразити наступним чином:
КС1 + КС2 + КС3 + КС4.... = КФ

Конфлікти, які проходять по такій формулі прийнято називати конфліктами типу В. Для припинення таких конфліктів доцільно:

1 правило – усунути всі конфліктні ситуації.

проблеми мотивації

                            ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………….............3

1.  Характеристика інтересу…..………..………..……………….4

2.  Інтерес як важлива сторона мотивації

поведінки діяльності особистості.......................................7

Висновки………………..……….……………………………….…..11

Список використаної літератури……..…………………….…12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               ВСТУП

 

  У структурі трудової діяльності важливим компонентом є мотив. Мотив — це спонукання людини до активності, пов’язане з намаганням задовольнити певні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонукання до дій, внаслідок яких ці потреби задовольняються. При цьому свідомі дії завжди спрямовані на досягнення певної мети, яка також усвідомлюється людиною. Мотив у цьому разі виступає як причина постановки тих чи інших цілей.

  Інтерес є ланкою між спрямованістю і мотивами; сформувати інтерес — означає зробити дійовим мотив поведінки чи дыяльносты людини.

  Інтерес - це об'єктивно зумовлений мотив поведінки та діяльності суб'єкта, який складається з усвідомленням ним самої потреби та з'ясування умов і засобів її задоволення.

  В процесі реалізації свого інтересу, людина неодмінно бере до уваги не лише сам предмет потреби, а ще й обставини та умови його здобуття. Зміст інтересів виражає внутрішню сутність суб'єкта, світогляд, його сприйняття навколишнього світу, наявні матеріальні та духовні цінності культури.

  Інтереси не є продуктом нібито в собі замкнутої природи людини. Вони виникають з контакту з навколишнім світом; особливий вплив на їх розвиток роблять навколишні люди.

 

 

 

                  1. Характеристика інтересу

 

  Інтерес — форма вияву пізнавальної потреби людини, зосередженість на певному змісті, який викликає прагнення зрозуміти його. С. Рубінштейн визначає інтерес як спрямованість помислів особистості на певний предмет. Під помислами при цьому розуміється думка-турбота, думка-залучення, яка всередині себе містить і певний емоційний заряд.

  Інтерес — це мотив, який діє в силу усвідомленої значущості й емоційної привабливості.

  Специфічність інтересу, що відрізняє його від інших тенденцій, які виражають спрямованість особистості, полягає в тому, що інтерес - це зосередженість на певному предметі думок, що викликає прагнення ближче ознайомитися з ним, глибше в нього проникнути, не випускати його з поля зору. Інтерес - тенденція або мотив, що полягає в зосередженості думок на певному предметі.

  Особистісні інтереси мають суттєве значення в житті людини. Вони є найбільш дійовими стимулами розширення кругозору, набуття нових професійних знань, служать однією з умов творчого ставлення до справи.

  Під інтересами розуміються мотиви, у яких втілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості.

  Інтерес є не що інше, як  емоційно забарвлена інтелектуальна вибірковість, інтерес виникає тоді, коли його об’єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне.

  Співвідношення вказаних компонентів дає змогу виділяти безпосередні та опосередковані інтереси.

  Безпосередні інтереси – пов’язані передусім з емоційною привабливістю діяльності, спрямованої на безпосередній об’єкт.

  Опосередковані інтереси – стосуються результату діяльності. В них переважає компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інтереси тісно пов’язані між собою.

Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.

  Широта інтересів визначається кількістю об’єктів, сфер дійсності, що мають для особистості стійку значущість. Розкиданість інтересів у поєднанні з поверховістю виступає як негативна риса особистості. Широта інтересів є необхідною, але недостатньою умовою гармонійного розвитку особистості.

  Глибина інтересів показує ступінь проникнення особистості у зміст пізнавального об’єкту. Іноді глибина інтересу негативно корелює з його широтою, і тоді про людину кажуть, що овна має уявлення про все по трошки.

  Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу. Стійкими є інтереси, що найповніше відповідають основним потребам людини й тому стають істотними рисами її психологічного складу.

  Широта, стійкість та глибина інтересів повною мірою віддзеркалюють напрям розвитку здібностей особистості. Так, стійкий інтерес дитини до музики, що проявляється в постійній увазі до всього, що пов’язане з музикою, найімовірніше, свідчить про наявність у дитини музичних здібностей.

  Сила інтересу часто, хоча не обов'язково, поєднується з його стійкістю. У дуже імпульсивних, емоційних, нестійких натур буває, що той чи інший інтерес, поки він панує, є інтенсивним, активним, але час його панування нетривалий: один інтерес швидко змінюється іншим. Стійкість ж інтересу виражається в тривалості, протягом якої він зберігає свою силу: час служить кількісною мірою стійкості інтересу. Пов'язана з силою, стійкість інтересу в основі своїй визначається не стільки нею, скільки глибиною, тобто мірою зв'язку інтересу з основним змістом і властивостями особистості. Таким чином, першою передумовою самої можливості існування у людини стійких інтересів є наявність у даної особи стрижня, генеральною життєвої лінії. Якщо її немає, немає і стійких інтересів; за її наявності стійкими будуть ті інтереси, які з нею пов'язані.

  Формуючись на основі потреб, інтерес у психологічному сенсі слова ніяк не обмежується предметами, безпосередньо пов'язаними з потребами. Будучи мотивами, спонукаючи до діяльності, спрямованої на створення науки, мистецтва, інтереси є водночас і результатом цієї діяльності. Інтерес до техніки формувався в людини в міру виникнення і розвитку техніки, інтерес до образотворчого мистецтва - з виникненням і розвитком образотворчої діяльності, а інтерес до науки - з виникненням і розвитком наукового знання.

 

 

 

         2. Інтерес як важлива сторона мотивації

                поведінки діяльності особистості

 

  Інтерес – форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє орієнтації, ознайомленню з новими фактами, більш глибокому відображенню дійсності.

  Інтерес іноді визначають як „тенденцію особистості, яка полягає в спрямованості чи зосередженості її думок на певному предметі. Інтерес-мотив має прояв у спрямованості уваги, думок й характеризується емоційною привабливістю. Задоволення інтересу не призводить до його згасання, а викликає новий інтерес, який відповідає більш високому рівню пізнавальної діяльності. Інтерес, на думку психологів, може перетворюватися у схильність як вияв потреби у здійсненні діяльності, що викликає інтерес.

  Інтерес тісно зв’язаний із власним рівнем опанування дійсністю у формі знань. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленість не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення.

  Інтерес у процесі свого розвитку може перерости в стійку особистісну потребу в активному, діяльному ставленні до свого предмета.

  Коли ми говоримо про мотивації, то не можемо обійтись без такого поняття, як інтерес. Л. Виготський визначає інтерес як форму прояву інстинкту, як націленість психічного апарату на визначений предмет. Інтереси мають універсальне значення в житті людини. Торндайк стверджує: «Усе, що ми робимо в житті, навіть найбільш неприємне, ми робимо з інтересу (нехай навіть негативного, наприклад, остраху неприємностей)».

  Основою діяльності і поведінки людей є об'єктивні умови життя, які породжують певні потреби та інтереси.

  Інтереси в свою чергу створюють у людей ті чи інші мотиви діяльності. Так об'єктивна детермінація переходить у суб'єктивну. Процес такого переходу можна розглядати як результат дії груп механізмів серед яких мотивація діяльності людини, тобто усвідомлення потреб у вигляді інтересів та перетворення інтересів на мету діяльності.

  Умови діяльності детермінують поведінку особистості. Важливим фактором поведінки і діяльності будь-якого суб'єкта чи то особистості, групи або суспільства взагалі є інтерес, який виражає ставлення людини до обумовлених потреб. Втілення потреби в інтерес, а інтересу в мету — це дві стадії діяльності суб'єкта, кожна з яких може бути охарактеризована як мотив діяльності. Мотив діяльності є конкретними внутрішніми спонуками до дії, які є відображенням у свідомості людини її об'єктивних потреб та інтересів. Вони обумовлюють розробку цілей діяльності.

  Інтереси є важливими структурними компонентами свідомості людини. Вони активізують діяльність, відіграють важливу роль у спрямованості особистості.

  Інтерес як вибіркова спрямованість особистості на ті чи інші об’єкти виявляється у прагненні пізнати їх і виступає важливим мотивом діяльності людини. У діяльності й поведінці інтерес відіграє велику.

  Інтереси особистості стають ще однією спонукальною силою процесу поведінки та діяльності. В сучасній психології існує кілька підходів до тлумачення змісту цієї психологічної характеристики діяння індивіда. Інтерес можна розуміти як певну специфічну спрямованість особистості на конкретний предмет, а також як усвідомлене спонукання індивіда до дій, що викликає складну, багатоаспектну психічну активність людини, пов’язану з розумовим процесом.

  Отже, інтерес – це внутрішня складова мотиву, яка примушує суб’єкт діяти відповідно до інтелектуальної значущості та емоційної привабливості предмета. Багатовимірний зміст поняття „інтерес” можна звести до двох домінуючих складових. Перша – предметна: спрямованість на конкретний предмет, а друга – усвідомленість, що забезпечує спрямованість дії на цей предмет в конкретній ситуації.

  Як відомо, конкретна потреба є основою формування інтересу. Вона підсилюється в процесі предметної діяльності, і тому саме в процесі її виконання формується та закріплюється певний інтерес.

  Як зазначалося, потреби людини є основою її інтересів. Ця категорія охоплює ширше коло явищ, ніж категорія інтересу. Потреби притаманні всім живим організмам, в тому числі й людині. Інтереси ж – тільки людині. Можна вважати, що інтереси, потреби, бажання, переконання характеризують налаштованість особистості на певну діяльність. Отже, сутність спрямованості полягає не в тому, чого хоче людина, а в тому, чому вона цього хоче, що й визначає її поведінку, діяльність.

  В інтересах більш за все виражається пізнавальна потреба людини. Наявність інтересів виступає сприятливою передумовою діяльності, навчання.

  Будучи зумовлений емоційною привабливістю та усвідомленої значущістю, інтерес проявляється перш за все в увазі. Будучи вираженням загальної спрямованості особистості, інтерес охоплює всі психічні процеси - сприйняття, пам'ять, мислення. Направляючи їх за певним руслом, інтерес разом з тим і активізує певну поведінку та діяльність особистості. Коли людина працює з цікавістю, вона, як відомо, легше і продуктивніше працює.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                ВИСНОВОК

 

  В усе розширюючомуся контакті з навколишнім світом людина стикається із все новими предметами і сторонами дійсності. Коли в силу тих чи інших обставин щось набуває деякої значимості для людини, воно може викликати в неї інтерес - специфічну спрямованість на особистості.

  Інтерес є мотиваційно-емоційним станом, що спонукає людину до діяльності. Л.С. Виготьський трактував інтерес як специфічно людський рівень розвитку потреб, для якого характерні усвідомленість та свобода. Він є рушійною силою поведінки та діяльності  людини.

  Інтерес детермінує діяльність людини, пронизує більшість сфер її пізнавальної активності. Особливості емоційного ставлення людини до різних явищ навколишнього життя суттєвою мірою визначають мотивацію.

  Інтерес - це тенденція особистості, що полягає у спрямованості або зосередженості її думок на певному предметі. Інтерес проявляється у спрямованості уваги, думок, помислів; потреба - у потягу, бажання, волі.  Потреба викликає бажання володіти предметом, інтерес-ознайомитися з ним. Інтерес-мотив, який діє в силу своєї усвідомленої значущості та емоційної привабливості. Саме тому він виконує важливу роль у мотивації поведінки та діяльності людини.

 

 

 

 

               СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1.  Винославська О.В./ «Психологія» - К.: ІНКОС 2005р.

2.  Ільїн Е.П./ «Мотиви людини: теорія та методи вивчення» - К.:Вища школа 1998р.

3.  Ільїн Е.П./ «Мотиви та мотивація» - СПб.:Питер 2000р.

4.  Ліфарєва Н.В./ «Психологія особистості» - Дніпропетровськ.:ДУЕП 2003р.

5.  Нємов Р.С./ «Загальна психологія» - М.:Владос 2003р.

6.  Рубінштейн С.Л./ «Основи загальної психології» - СПб.:Питер 2007р.

7.  Трофімов Ю.Л./ «Психологія» - К.:Либідь 2005р.

 

 

 

 

 

 

експ. контр.

 

                            ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………….............3

1.  Психологічна діагностика особливостей емоційної

сфери людини………………………………………………………4

2.  Діагностика емоцій та фізичні показники…..……………7

Висновки………………..……….……………………………….…..9

Список використаної літератури……..…………………….….10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               ВСТУП

 

  Емоції відіграють у житті людини надзвичайну роль. Останні дослідження американських вчених свідчать про те, що навіть розумові здібності людини не так важливі, як рівень її емоційного розвитку. Емоції з однієї сторони є індикатором стану людини, а з іншої безпосередньо впливають на її пізнавальні процеси та поведінку, визначають спрямованість уваги, особливості відчуття оточуючого світу, логіки суджень. І загалом емоційна сфера стимулює розвиток психічних процесів людини. Емоції керують людиною, орієнтують її в життєвих ситуаціях і складають смислову основу її поведінки і діяльності. Діагностика емоційної сфери людей є предметом численних досліджень. Актуальність пізнання процесу виникнення, генези і впливу емоцій на життєдіяльність людини зумовлена їхньою інтегративністю та взаємозв’язком із різними функціями психіки.

  Переважна кількість досліджень емоцій зосереджена на

з’ясуванні питань: виникнення і сутності емоцій, процесів розвитку емоційної сфери особистості, ролі емоцій у регуляції загальних психічних процесів, єдності емоційного та зв’язку мотивації та емоцій. Для з’ясування цих та інших питань вченими було розроблено безліч методів та методик, що дозволяють більш ширше дослідити емоційну сферу психіки людини.

 

 

 

1.  Психологічна діагностика особливостей  

                емоційної сфери людини

 

  Психологічні методи вивчення емоційної сфери людини в основному базуються на опитувальниках і виявляють емоційні особливості людини (переважаючі у її житті емоції, домінуючі засоби їх вираження і емоційна стійкість). Додатково використовується також метод хронологічної реєстрації емоцій (своєрідний емоційний щоденник), коли випробуваному пропонується протягом місяця реєструвати в хронологічному порядку за певними параметрами свої емоції, які проявляються в повсякденному житті. У спеціальний бланк випробувані записують вид емоційних переживань, їх знак, інтенсивність, вид діяльності, у якій вони виявляються, і часові параметри їх зміни.

  Перші спроби створення методики для визначення умінь розпізнавати емоції по лицьовій експресії були зроблені Е. Борінгом і Е. Тітченер, що використали схематичні малюнки, створені в 1859 році німецьким анатомом Т. Підерітом. Вони створили взаємозамінні зображення окремих частин обличчя і, комбінуючи їх, отримали 360 схем мімічної вирази, які висувалися випробуваним. Однак відсоток правильних відповідей при розпізнаванні різних емоцій був невисокий - від 26 до 57%.

У 1970-х роках в Каліфорнійському університеті П. Екманом та ін розроблено метод, що отримав скорочену назву FAST (Facial Affect Scoring Technique). Тест має атлас фотоеталонів лицьової експресії для кожної з шести емоцій: гніву, страху, печалі, відрази, здивування, радості. Фотоеталон для кожної емоції представлений трьома фотографіями для трьох рівнів: для брів-лоба, очей-вік і нижньої частини обличчя. Представлені також варіанти з урахуванням різної орієнтації голови і напрямку погляду. Випробуваний шукає схожість емоції з одним із фотоеталонів подібно свідкові, що бере участь у складанні фоторобота злочинця.

  В. А. Лабунською був розроблений метод «вербальної фіксації ознак експресії емоційних станів». Цей метод являє модифікований варіант методу словесного портрета, широко застосовується психологами в галузі соціальної перцепції. Від учасника дослідження, що виконує завдання за цією методикою, потрібен опис самих різних особливостей іншої людини. Перед випробуваним ставиться завдання описати експресивні ознаки шести емоційних станів: радості, гніву, огиди, страху, здивування, страждання. Потрібно назвати ті експресивні ознаки, на які він орієнтується при впізнанні емоційних станів іншої людини.

  Є методика самооцінки базисних емоційних станів, запропонована К. Изард (1976). Ця методика (шкала диференційованих емоцій) являє собою список загальновживаних емоційних станів, стандартизованих і переводять індивідуальне опис емоційного переживання в окремі категорії емоцій.

  П.Б. Зільберман працював в руслі встановлення критеріїв емоційної стійкості, на основі якої можна констатувати рівень цієї якості, і в руслі розробки адекватних методів виявлення цієї складної псіхофізіологічної властивості особистості. При цьому проводилося зіставлення продуктивності праці в умовах нормального перебігу виконуваної роботи з результатами діяльності при емоційному збудженні. Використовувались емоксординометрична методика (Е. А. Мілерян, 1966) і електро-шкірний подразник.

  Е.Л Носенко займався вивченням можливості оцінки емоційного навантаження людини-оператора за характеристиками її мови. Запропонована ним методика грунтується на положенні про те, що під час мови при емоційнії напруженості у промовця виникають істотні труднощі в оперативному виборі мовних одиниць для адекватного вираження думок, які призводять до збільшення кількості та тривалості пошукових пауз, що природно позначається, зокрема на темпоральних характеристиках мови.

  Слід констатувати, що в даний час строгі емпіричні референти і методики оцінки показника емоційної чутливості недостатньо точно розроблені. Тому нерідко використовуються якісні методи дослінання: спостереження, свідоцтва та опису інших осіб, аналіз окремих випадків, самооцінка і т. д. Що стосується більш суворих методів дослідження, основа  кількісної оцінки, то в даний час ведуться роботи в данному напрямку в рамках психологічної кваліметрії.

 

 

 

 

 

2.   Діагностика емоцій та фізичні показники

 

  Оскільки виникнення емоцій пов'язане із зміною фізіологічних параметрів, природно прагнення дослідників, діагностуючих наявність того чи іншого емоційного стану, спиратися на ці «об'єктивні» показники. Емоції виявляються у визначеній міміці особи і змінах пульсу. Так, радість і веселощі виявляються в руховому порушенні: сміх, голосна мова, жвава жестикуляція (діти стрибають з радості), спів, блиск очей, рум'янець на обличчі (розширення дрібних судин), прискорення розумових процесів, наплив думок, схильність до гострота, почуття бадьорості. При печалі, тузі, навпаки, є психомоторна затримка. Рухи уповільнені і мізерні, людина "пригнічена". Постава виражає м'язову слабкість. Думки, невідривно, прикуті до одного. Блідість шкіри, змарнілий риси обличчя, зменшення виділення секрету залоз, гіркий смак у роті. При сильній печалі сліз немає, але вони можуть з'явитися при ослабленні гостроти переживань.

  Серед вегетативних показників найбільш часто використовуються частота серцевих скорочень (ЧСС), артеріальний тиск (АТ) і шкірно-гальванічна реакція (ШГР), рідше - газообмін і енерговитрати. З психомоторних показників найбільш чутливими індикаторами емоційного збудження зарекомендували себе тремор, кінематометрія (відтворення заданих амплітуд рухів), рефлексометрія (вимірювання часу простої та складної сенсомоторної реакції), реакція на рухомий об'єкт (РДО) і відмірювання часових відрізків. У ряді ситуацій єдиним каналом, яким може надходити інформація про емоційний стан людини є мовний. У зв'язку з цим розробка об'єктивних (апаратурних) методів діагностики цих станів за різними параметрами мови має велике практичне значення. Ряд таких методів розроблений в лабораторії В. І. Галунова за участю В. X. Манерова. Виділяються наступні характеристики: частота основного тону мови за кожний період, середня частота основного тону мови за будь-який проміжок висловлювання, інтервал зміни частоти основного тону, изрезанность кривий основного тону. Ці показники дозволяють визначити ступінь емоційного збудження мовця.

  Однак питання про те, чи можна діагностувати якість (модальність) емоцій за фізіологічними показниками, до цих пір дискутується вченими. Багато хто з них вважають, що якість емоційних переживань не завжди визначається інтенсивністю і реактивністю фізіологічних показників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               ВИСНОВОК

 

  Емоційність, яка є однією з найважливіших характеристик людини, впливає практично на всі аспекти її діяльності. У зв'язку з цим виявлення і аналіз особливостей емоційності видається вельми актуальним як для більш детального розуміння специфіки розвитку людини взагалі, так і для ефективності здійснення наукового пізнання зокрема.

  Протікаючи частково на неусвідомлюваному рівні, сприйняття емоцій має велику практичну значимість. Адекватне сприйняття емоцій і емоційних станів важливо, наприклад, в міжособистісному спілкуванні, при вирішенні проблем професійної придатності (починаючи від визначення емоційних характеристик людини, що працює зі складною технікою в умовах підвищеної відповідальності, закінчуючи важливими особистісними якостями керівників різного особистого рівня).

  Вивчаючи емоційну сферу психіки людини надзвичайно

важливо правильно підібрати необхідну методику дослідження. З цією метою було проведено огляд існуючих методів дослідження емоцій. Вони виявилися досить різноманітними. Найбільш достовірними і надійними критеріями визначення емоційних станів на сьогоднішній день є, безперечно, соматичні та вегетативні критерії (ЕЕГ, ЕКГ, ЕПМ, КГР і деякі інші) і, відповідно, методи, які використовують їх.

 

 

                СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1.  Гудвін Д./ «Дослідження в психології» - СПб.:Питер 2004р.

2.  Ільїн Е.П./ «Емоцыъ та почуття» - СПб.: Питер 2001р.

3.  Квасовець С.В., Мисилевич О.Д./ «Вивчення емоційних станів методом над повільних коливань потенціалів» - М.: МГУ 1977р.

4.  Лебединська Е.І./ «Вивчення емоційно-вольвої сфери особистості в нормі і патології» - М.: МГУ 1997р.

5.  Лабунська В.А./ «Психологічне вивчення обставин, що впливають на визначення емоційних станів по виразу обличчя» - М.: МГУ 1977р.

6.  Носенко Е.Л./ «Можливість оцінка емоційної напруги людини-оператора за характеристикою його мови» - Ярославль.: 1996р.

7.  Подоляк Л.Г./ «Психологу початківцю» - К.: Либідь  2005р.

 

 

 

 

 

 

Експериментальна психологія

ГІПОТЕЗА:   http://psibook.com/06/6.html

ЗАЛЕЖНІ ТА НЕЗАЛЕЖНІ ЗМІННІ: http://psibook.com/06/6.html

http://chitalka.info/ps_03/

http://ped.sumy.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=422&Itemid=127

http://5ka.su/ref/psychology/0_object3454.html

НАУКОВИЙ АПАРАТ: у зошиті

психол. сім.

http://chitalka.info/ps_22/index.html

психологія сім'ї

 

                            ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………….............3

1.  Призначення ролей у сім'ї………..…………………………….4

2.  Рольова структура сім'ї…................................................7

Висновки………………..……….……………………………….…..10

Список використаної літератури……..…………………….…11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               ВСТУП

 

   Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань.

   Важливою характеристикою сім’ї є її структура — склад і кількість членів сім’ї, а також система сімейних взаємин, що включає стосунки спорідненості, влади й авторитету, зв’язки горизонтальні (чоловік — дружина) і вертикальні (батьки — діти), рольову взаємодію як сукупність установок, норм і зразків поведінки, що характеризують одних членів сім’ї в їхньому ставленні до інших її членів.

  У структурі сім’ї розрізняють структуру сімейних ролей, сімейні підсистеми і межі між ними, що є своєрідними механізмами, за допомогою яких сім’ї виконують свої функції. Структура сімейних ролей диктує членам сім’ї що, коли й у якій послідовності вони мають робити, вступаючи у взаємовідносини. Повторювані взаємодії зумовлюють стандарти взаємодій, які, у свою чергу, визначають, з ким і як взаємодіяти. Так, роль матері передбачає насамперед виховання дітей. Стандарти взаємодій (норми) регламентують її поведінку. Сімейні підсистеми — це диференційована сукупність сімейних ролей, що передбачає вибіркове виконання сімейних функцій.

 

 

 

 

 

 

 

                  1. Призначення ролей у сім'ї

 

  Сім'я як своєрідна соціальна система має певну структуру. Основними параметрами рольової структури сім'ї вважається характер головування, що визначає характер відносин влади та підпорядкування, тобто ієрархічну вибудову сім'ї, а також розподіл ролей відповідно до тих завдань, які сім'я вирішує на певному етапі свого життєвого циклу.

  Роль - це нормативно схвалювана модель поведінки, що очікується від людини, котра займає певну соціальну позицію й позицію у міжособистісних взаєминах. Зміст ролі та її виконання регулюються нормами, тобто правилами, які вироблені групою, прийняті нею і яким необхідно підпорядковуватись для реалізації спільної діяльності групи. Існують правила, настанови, що стосуються як прийняття ролей, так і їх виконання. Має місце контроль виконання ролі та припису, як зовнішній, так і внутрішній. Призначення рольової структури сім'ї  спрямоване на забезпечення рівноваги сімейної діяльності.

  Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а таких інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.

  Рольова структура сім'ї існує для виконання кожним членом сім'ї певних ролей. Така структура характеризує систему взаємодій і відносин членів сім'ї відповідно до традицій і звичаїв, що існують у суспільстві в цілому, найближчому соціальному оточенні і закріплених в особистому досвіді членів сім'ї. Рольова структура є однією з найважливіших характеристик сучасної сім’ї, що відображає те, які обов’язки виконує кожний з подружжя, наскільки жорстко вони пов’язані зі статтю, яким ступенем вони визначаються волею і бажаннями партнерів, а яким традиціями та іншими зовнішніми факторами.

  Розподіл ролей у сім'ї  є компонентом сімейно-рольової взаємодії, яка являє собою сукупність установок, норм і зразків поведінки, що характеризують одних членів сім'ї в їхньому ставленні до інших її членів. Сімейні рольові очікування є похідними від моделей сімейно-рольвого розподілу – традиційної, антитрадиційної, егалітарної, які виділяються з урахуванням статеворольової диференціації. Для успішності сімейного життя важливою є узгодженість уявлень про рольову поведінку й рольові очікування подружжя в контексті прийнятої моделі, а також гнучкість самої моделі, її здатність відповідати актуальним потребам життєдіяльності сім'ї.

  Значення тієї чи іншої рольової моделі для сім'ї  визначається узгодженістю їх рольової взаємодії, ідеалів, очікувань, шлюбно-сімейних домагань. Розходження рольових домагань призводить до збільшення психологічної напруженості в сім’ї, а подібність уявлень про рольову структуру сприяє згуртованості, зняттю багатьох побутових конфліктів та підвищенню задоволеності партнерів шлюбом.

  В умовах сучасної сім'ї суперечливість сімейних ролей, вузькі межі їх виконання призводять до незадоволення особистісних потреб членів сім'ї, виступають причиною рольового перевантаження, рольових конфліктів (зокрема рольового конфлікту працюючої жінки). Неоднозначне розуміння подружжям сімейних ролей, невизначеність рольових очікувань, неузгодженість рольових очікувань і рольових домагань подружжя, співвідношення високого рівня рольових очікувань стосовно шлюбного партнера і низької оцінки його рольової поведінки виступають причиною незадоволеності сімейних рольових потреб подружжя і, як наслідок, є причиною сімейних конфліктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         2. Рольова структура сім'ї

 

  У кожній сімейній підсистемі існують певні правила, які визначають, хто і як виконує сімейні функції, тобто зовнішні (сімейні) та внутрішні (індивідуальні) межі сім’ї. Наприклад, батьківська підсистема передбачає прийняття певних рішень щодо дитячої підсистеми. Інші системи розрізняють за ознаками статі, віку, цінностей та інтересів. Таким чином, члени сім’ї можуть бути учасниками одразу кількох сімейних підсистем — батьківської, подружньої, дитячої, чоловічої, жіночої тощо.

У подружній підсистемі розрізняють чотири основні подружні ролі — “сексуальний партнер”, “друг”, “опікун”, “захисник”, під час виконання яких реалізуються відповідні потреби: сексуальні, побутові, потреби в емоційному зв’язку, теплих стосунках, опіці. При цьому характер подружніх стосунків багато в чому визначається взаємодоповнюваністю цих ролей (наприклад, якщо в одного з партнерів сильно виражена потреба в захисті, інший має відігравати роль захисника для задоволення цієї потреби).

  Згідно з іншою класифікацією існують подружні ролі традиційні, товариські та ролі партнерів, від узгодженості яких залежать особливості взаємин подружжя. Так, традиційні ролі передбачають з боку дружини народження і виховання дітей, створення домашнього затишку і ведення домашнього господарства, пристосування до залежності і терпимість до обмеження сфери діяльності. З боку чоловіка вимагається прийняття основних рішень, підтримка сімейної влади і контроль, економічна безпека і захист сім’ї, емоційна вдячність дружині за пристосування до залежності.

  Товариські ролі потребують від сім'ї забезпечення моральної підтримки і сексуального задоволення, жвавого і цікавого спілкування один з одним і оточуючими.

  Ролі партнерів потребують і від дружини, і від чоловіка економічного внеску в сім’ю згідно з розміром заробітку, спільної відповідальності за дітей, участі у веденні домашнього господарства і розподілу правової відповідальності.

  Найтиповіші сімейні ролі для подружжя.

1. Відповідальний за матеріальне забезпечення сім’ї. Така роль визначає комплекс обов’язків, пов’язаних із забезпеченням сім’ї необхідним рівнем добробуту.

2. Хазяїн-господарка. Виконання цієї ролі передбачає організацію і ведення домашнього господарства.

3. Відповідальний за підтримку родинних зв’язків. Реалізація цієї ролі забезпечує організацію спілкування з родичами, участь у сімейних ритуалах і церемоніях.

4. Організатор сімейної субкультури. Ця роль орієнтує на формування у членів сім’ї певних культурних цінностей, інтересів і захоплень.

5. Організатор розваг. Виконання цієї ролі припускає ініціацію й організацію життєдіяльності сім’ї у сфері дозвілля.

6. Сексуальний партнер. Ця роль пов’язана з проявом активності у сфері сексуальних стосунків.

7. Відповідальний по догляду за дитиною. Виконання цієї ролі передбачає забезпечення дитині фізичного і психічного комфорту в перші роки її життя.

8. Вихователь. Ця роль передбачає розвиток особистості дитини.

9. Сімейний “психотерапевт”. Ця роль включає дії, спрямовані на розв’язання особистісних проблем членів сім’ї.

  Розподіл ролей у сім’ї може змінюватися залежно від обставин (народження дитини), особливостей професійної кар’єри тощо. Розрізняють такі умови розподілу ролей між подружжям: здатність виконувати певні сімейні ролі; прийнятність ролі чи сукупності ролей для того, хто їх виконує; можливість задовольняти завдяки виконанню певних ролей власні потреби і потреби інших членів сім’ї.

  У рольовій структурі сім'ї розрізняють план міжособистісних ролей і план конвенційних ролей.

  Конвенційні ролі зумовлюються соціокультурним оточенням, вони стандартизовані, визначають постійні права та обов'язки членів сім'ї, являючи собою перелік форм поведінки і способів їх реалізації. Конвенційні норми регулюються правом, мораллю, традиціями.

  Міжособистісні ролі індивідуалізовані, детермінуються конкретним характером міжособистісних взаємин у сім'ї, вбираючи унікальний досвід сімейного міжособистісного спілкування.

 

 

 

 

                                ВИСНОВОК

 

  Основними параметрами рольової структури сім'ї є характер верховенства, що визначає систему відносин влади і підпорядкування, тобто ієрархічну будову сім'ї, і розподіл ролей у відповідності з тими завданнями, які вирішує сім'я на даній стадії свого життєвого циклу.

  Рольова структура сім'ї в значній мірі визначається ведучими сімейними цінностями, ієрархія яких розвивається протягом життєвого циклу сім'ї, відображаючи зміна значущості її функцій. Наприклад, після народження дітей центральне місце в сім'ї займає виховательна функція, а цінність батьківства стає провідною.

  За несприятливого виконання членами сім'ї своїх ролей може виникати психотравмуючий вплив як на їх виконавця, так і на інших членів, на сім'ю в цілому. Такий вплив залежно від суб'єкта ролі є індивідуальним або сімейним. В останньому випадку відбувається порушення в системі «сім'я-соціальне оточення». Це виявляється за умов, коли у членів сім'ї формуються деформовані уявлення щодо одне одного, про самого себе та сім'ю в цілому. За умов гармонійного розвитку сім'ї формується адекватний «образ Ми», що включає визначення подружніх і батьківсько-дитячих взаємин, узгоджену рольову поведінку та спосіб життя сім'ї.

 

 

 

               СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1.  Антонов А.І./ «Психологія сім'ї» - М.: 2000р.

2.  Бондарчук О. І./ «Психологія сім'ї» - К.:МАУП 2005р.

3.  Дарко І.В./ «Сучасний шлюб: проблеми та гармонія» - М.: 1999р.

4.  Ковальов С.В,/ «Психологія сучасної сім'ї» - М.:Просвіта 1988р.

5.  Коростыльова Л. А./ «Психологія самореалізації особистості:шлюбно-сімейні відносини» - СПб.:Питер 2000р.

6.  Левицький В.Н./ «Психологія сімейних відносин» - К.:Фенікс 1988р.

7.  Титаренко Т. М. / «Життєві завдання особистості як соціально-психологічний чинник моделювання майбутнього» - К.: Міленіум 2007р.