Ринок праці

ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………....................3
1. Моделі ринку праці…………………………………..............................4
2. Мета створення і соціальна роль організацій роботодавців на
ринку праці україни……..….........................................................................7
Висновки………………..……….………………………………..…..……9
Список використаних джерел….……..……………………..………......11






























ВСТУП

В загальному розумінні ринок праці — це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили. Ринок праці включає не тільки економічні, але й соціальні, правові та психологічні відносини. У різних країнах формування цих відносин історично відбувалося не одночасно. У результаті в окремих групах країн або окремих країнах виникли певні відмінності. Відомо декілька моделей ринку праці, що пов’язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Кожній державі притаманні свої особливості формування моделей ринку праці зумовлені ресурсними, економічними, політичними та іншими причинами.
Особливе місце в інфраструктурі ринку праці займають інститути соціального партнерства. Крім органів державної влади до їх складу входять також організації роботодавців та їх об'єднання. Метою таких організацій є досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів трудящих і роботодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конфліктам і залагодження суперечностей для створення необхідних умов поступального економічного розвитку, підвищення життєвого рівня сторін. Організація роботодавців та їх об'єднання створюються і діють з метою представництва та захисту законних інтересів роботодавців у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.




1. Структура та моделі ринку праці

Робоча сила у всій своїй цілісності духовних та фізичних здібностей є товаром. Цей товар реалізується саме на ринку праці. Механізмом узгодження інтересів працедавців і найманої робочої сили є ринок праці, що являє собою складову частину ринкової економіки. Він є виразом конкретних систем суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин і забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту і пропозиції. Залежно від співвідношення між попитом та пропозицією формується дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки праці.
Кожна країна має свою національну модель ринку праці, на її формування має вплив система підготовки та перепідготовки, зростання кваліфікації робітників, система заповнення вакантних місць та способи регулювання трудових відносин за участю профспілок. Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах.
Так як в літературі відсутній єдиний підхід до визначення моделей ринку праці, ми розглянемо різні погляди на їх класифікацію і приведемо приклади моделей ринків праці різних країн.
Никифорова А. А., виокремлюючи два типи моделей — зовнішній та внутрішній ринки праці, — за основу бере політику зайнятості, прийняту в тій чи іншій країні. При цьому зазначається, що моделі зовнішнього ринку праці певною мірою відповідає ринок праці США, Великобританії, Німеччини, Швеції тощо, а моделі внутрішнього ринку праці — Японії та Франції[6;10]. Лібанова Е. М. зазначає, що, абстрагувавшись від випадковостей, можна виокремити три найпоширеніші моделі: патерналістську (Японія), ліберальну (США, Канада, Австралія) та соціал-демократичну (Швеція) [5;322].
За трактуванням інших авторів виділення моделей виникає, по-перше, в процесі аналізу попиту та пропозиції на ринку праці (моделі чисто конкурентного, монопсонічного ринків праці та ринків праці за участі на них профспілок і двосторонньої монополії); по-друге, під час розгляду особливостей політики зайнятості, яка проводиться в різних країнах (японська, шведська моделі та модель США).
Потрібно підкреслити, що більшість авторів називають дві моделі ринку праці — американську та японську, а решту розглядають як різновиди цих двох. Тож розглянемо ближче ці моделі.
Для японської моделі ринку праці характерна система трудових відносин, яка грунтується на принципі "довічного наймання", за яким гарантується зайнятість постійного робітника на підприємстві до досягнення ним пенсійного віку (55—60 років). Заробітна плата робітників і розміри соціальних виплат залежать від віку, освіти і стану роботи. Робітники послідовно проходять підвищення кваліфікації за рахунок підприємств. Для підвищення професійного рівня робітники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8—10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у робітників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва, персонал не звільнюють, а скорочують робочий час, або переводять частину робітників на інші підприємства за їх згодою. Японська модель відповідає рисам внутрішньо-фірмового ринку праці, що характерний для Франції, Південної Кореї та ін.
Для ринку праці США характерною є децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу по безробіттю. Ця модель заснована на таких ідеалах: індивідуалізмі, обмеженому впливу держави і конкуренції. У разі скорочення виробництва фірми звільнюють працівників або переводять на іншу роботу. Колективними договорами охоплено лише чверть усіх робітників, про звільнення їх повідомляють напередодні, а не завчасно. Заробітна плата визначається на основі класифікації робіт і їх складності. Просування по службі відбувається швидко (3—5 років) і пов'язане не з розширенням професійно-кваліфікаційного профілю, а з переходом на нове місце роботи. Особливістю американського ринку праці є високий рівень контролю роботодавця за найманими робітниками, високою географічною і профспілковою мобільністю робітників і більш високому рівню безробіття ніж в Японії. Американська модель відповідає рисам зовнішнього ринку праці, що характерний для Великобританії та інших країн.
Особливості шведської моделі полягають у тому, що держава проводить активну політику зайнятості, яка направлена на попередження безробіття. Держава проводить обмежувальну фіскальну політику, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутковості високодохідних фірм з метою зниження конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати від 10 до 70%. Проводиться "політика послідовності" в заробітній платі, в результаті чого досягається рівність ставки заробітної плати за рівну працю незалежно від фінансового стану фірм. Крім того, держава підтримує слабоконкурентних робітників (молодь, інвалідів, жінок та ін.), для чого виплачує субсидії роботодавцям для створення робочих місць і виплаті заробітної плати та підтримує зайнятість у соціально значимих секторах економіки, але мало прибуткових.


2. Мета створення і соціальна роль організацій роботодавців на ринку праці україни


Організація роботодавців – громадська неприбуткова організація, яка об'єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів. Об'єднання організацій роботодавців - неприбуткова
організація роботодавців, яка об'єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців[ 3;496].
До складу об'єднання організацій роботодавців входять 17 територіальних і 2 галузевих об'єднання роботодавців, що охоплюють понад 3 мільйони найманих робітників. Вона працює за спеціальним законом «Про організації роботодавців», який був прийнятий парламентом у 2001 році за ініціативи голови Об'єднання організацій роботодавців України Анатолія Кінаха. Це - потужне всеукраїнське об'єднання, що представляє інтереси роботодавців у соціально-трудових відносинах на національному рівні. Діалог між владою, робітниками і роботодавцями є запорукою економічної та соціальної стабільності країни. Саме над його розбудовою працює об'єднання організацій роботодавців України. Організація роботодавців України бере участь у підготовці та підписанні Генеральної, галузевих та регіональних угод між об'єднаннями організацій роботодавців, профспілками та урядом. Фахівці Об'єднання організацій роботодавців долучаються до розробки законопроектів, які сприяють впровадженню сучасних норм трудового законодавства. Представники ОРУ є учасниками робочої групи з розробки нового Трудового Кодексу України.
Головна мета створення організацій роботодавців полягає у вирішенні проблем зайнятості населення, стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць та забезпечення гідних умов праці. Постійно проводяться всеукраїнські форуми з питань охорони праці, перспектив розвитку трудового потенціалу України, підготовки кадрів відповідно до потреб ринку. Такі складні завдання, як розвиток соціально-трудових відносин та зміцнення українського товаровиробника, не можна вирішити наодинці. Тільки консолідація і рівноправне партнерство об’єднань роботодавців, спільні координовані дії можуть забезпечити необхідний результат. Основною метою діяльності Організації роботодавців України є захист прав та законних інтересів своїх членів у економічній, соціально-трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального партнерства.
Крім вище зазначеного, організація роботодавців відіграє важливу соціальну роль у вирішенні проблем використання дитячої праці, неврегульованої трудової міграції, торгівлі людьми.
Об'єднання організацій роботодавців активно працює над проблемами розбудови економічних і соціально-трудових відносин у країні, сприяє впровадженню у національне законодавство сучасних норм економічної та соціально-трудової сфер, займається проблемами забезпечення зайнятості населення та ефективності виробництва.






ВИСНОВОК


Аналіз наведених міркувань стосовно моделей ринку праці дає змогу зробити ряд висновків. Цілком очевидно, що модель ринку праці визначається особливостями всіх фаз процесу відтворення робочої сили. Також виокремлення моделі ринку праці за національною ознакою в сучасних умовах недоречне через використання роботодавцями однієї й тієї самої країни різних підходів до формування відносин з найманими працівниками (японські фірми все частіше включають до системи стимулювання оплату праці відповідно до індивідуальної продуктивності, а не лише за критеріями освіти, стажу роботи, віку тощо) і роботодавцями різних країн однакових принципів на ринку праці (деякі американські фірми використовують систему «пожиттєвого найму», значну увагу приділяють професійній підготовці кадрів і т. д.).
Відомо, що в сучасних умовах не існує країни, в якій би державні органи не регулювали процеси відтворення робочої сили як на національному рівні, так і на рівні фірм і в якій би роботодавці зовсім не приділяли уваги певним процесам відтворення робочої сили. Можна говорити лише про ступінь впливу держави та роботодавців на ці процеси, який залежить насамперед від моделі економічного розвитку, прийнятій в тій чи іншій країні.
Можна узагальнити, що організації роботодавців беруть участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави; участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних і галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов'язань за укладеними угодами; координація діяльності роботодавців у виконанні зобов'язань за генеральною, регіональними чи галузевими угодами; контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов'язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами; сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів); сприяння вирішенню колективних трудових спорів, запобіганню страйкам як крайньому засобу вирішення цих конфліктів; збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення; вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, поширення професійних знань та досвіду; забезпечення скоординованості дій роботодавців, їх організацій та об'єднань щодо виконання науково-технічних і соціальних програм, спрямованих на збільшення обсягів виробництва продукції і послуг, підвищення їх конкурентоспроможності, врегулювання та поліпшення умов праці; розвиток співробітництва з іноземними і міжнародними організаціями роботодавців та їх об'єднаннями.














СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Василъченко В. С./ «Ринок праці та зайнятість» - К.: 2000р.
2. Волкова О.В./ «Ринок праці» - К.: Центр учбової літератури, 2007р.
3. Закон України Про організації роботодавців Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 37
4. Казановский А. В., Колот А. М./ «Соціальне партнерство на ринку праці» - Краматорськ.: : Нац. Центр продуктивності, 2001р.
5. Лібанова Е.М./ «Ринок праці в економічній системі» - Житомир.: ЖТІ, 2002р.
6. Никифорова А. А. / «Ринок праці: зайнятість та безробіття» - М.: Міжнародні відносини, 2003р.
7. Петюх В.М./ «Ринок праці» - К.: КНЕУ, 1999р.