ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………................3
1. Характеристика психічних станів у процесі трудової діяльності…………………………………………………….………..4
2. Особливості психічних станів …........................................8
Висновки………………..……….………………………………….….10
Список використаної літератури……..………………………….11
ВСТУП
Психічні стани — цілісна характеристика особистості, що відображує її порівняно тривалі душевні переживання і виявляється в підвищеному або зниженому рівні психічної діяльності. Праця як доцільна свідома діяльність людини, крім зовнішньої (фізичної), включає і внутрішню (психічну) активність.
Однак психіка — не дзеркальне відображення, а активний багатоактний процес, в ході якого зовнішні впливи трансформуються відповідно до внутрішніх особливостей сприймаючої людини.
В трудовій діяльності психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. А отже людина знаходиться у певних психічних станах під час трудової діяльності.
Виникнення і протікання психічних станів людини залежать від її індивідуальних психічних і нейрофізіологічних якостей, попередніх психічних станів, життєвого досвіду (в тому числі професійного), віку, фізичного стану, конкретної ситуації тощо.
Важливість вивчення психічних станів у процесі трудової діяльності пояснюється тим, що від їхньої зміни залежить ефективність поведінки й діяльності. Особливо це стосується людей, специфіка діяльності яких та умови її виконання часто мають складний, надзвичайний характер.
1. Характеристика психічних станів
у процесі трудової діяльності
Психічні стани впливають на психічну діяльність, надаючи їй певної специфічності. Наприклад, стан неуважності працівника негативно позначається на продуктивності мислення, сприймання, пам’яті. Загалом психічні стани можуть як позитивно впливати на трудову діяльність, так і дезорганізовувати її.
Психічні стани класифікують за різними ознаками. При цьому кожний стан характеризується певним рівнем прояву, набором певних ознак, глибиною і тривалістю. Як вияви психічних процесів психічні стани поділяються:
· на емоційні — настрої, афекти, тривога та ін.;
· вольові — рішучість, розгубленість та ін.;
· пізнавальні — зосередженість, замисленість і т. п.
Залежно від умов праці і трудових навантажень, забезпеченості працівників усім необхідним для виконання роботи у них можуть виникати певні праксичні стани. Основними з них є відчуття комфорту, психічна втома, психічна напруженість, відсутність мотивації, емоційний стрес, монотонія, тривожність, індиферентний стан.
Стан психічної втоми розвивається за умови надмірних затрат енергії для отримання результату і виявляється у зниженні інтенсивності психічних процесів.
Стан психічної напруженості зумовлюється надмірною величиною психічних зусиль, необхідних для вирішення поставлених задач. Причиною можуть бути дефіцит інформації, часу, неготовність до негайної роботи.
Стан відсутності мотивації відчувають працівники, для яких робота не має внутрішнього спонукання, а здійснюється на основі зовнішнього примусу. Байдужість до результатів праці призводить до зниження активності психічних процесів.
Стан монотонії зумовлюється відірваністю працівника від мети, конкретного результату праці, незважаючи на те, що працівник добре володіє трудовими навичками для виконання роботи.
Для працівників небезпечних професій характерним може бути стан тривожності, якщо вони недостатньо володіють методами і формами поведінки в тих чи інших ситуаціях. Такий стан характеризується концентрацією і тривалою фіксацією психічних процесів на очікуваному небажаному розвитку подій.
Індиферентний стан властивий працівникам, які не включені у виробничу ситуацію, управління виробництвом, не зацікавлені в кінцевих результатах організації. В умовах крайнього незадоволення працею, неможливості досягнення бажаного успіху, негативної соціальної оцінки і самооцінки у працівника може виникнути такий емоційний стан, як фрустрація. У стані фрустрації людина відчуває надзвичайно сильне нервове психічне потрясіння, яке може виявлятися як досада, ворожість, пригніченість, повна байдужість до навколишніх. Фрустраціям більше піддаються емоційні натури, з підвищеною збудливістю і недостатніми вольовими рисами. В такій ситуації необхідно переключити працівника на іншу діяльність.
Психічні стани можуть бути відносно стійкими і тривалими за часом (ставлення людини до праці), ситуативними, швидкоплинними і періодичними. За рівнем напруження розрізняють стани помірного і підвищеного напруження.
Помірне напруження — це нормальний робочий стан, який характеризується психічною активністю та помірними зрушеннями фізіологічних реакцій організму. Воно виявляється в доброму настрої, стабільному виконанні трудових завдань.
Підвищене напруження характерне для діяльності в екстремальних умовах, коли від працівника вимагаються вольові зусилля. До факторів, які спричиняють підвищене напруження, належать: фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов праці нормативним вимогам; страх;
дефіцит часу на виконання роботи; підвищена складність завдання; наявність перешкод; дефіцит інформації для прийняття рішення; сенсорна депривація (недовантаження інформацією); висока значущість помилкових дій; перевантаження інформацією; конфліктні умови.
Залежно від того, які психічні функції особливо активізуються у професійній діяльності і які несприятливі умови призводять до їх змін, напруження виявляються:
як інтелектуальне, викликане великою щільністю потоку проблемних ситуацій; сенсорне, зумовлене неоптимальними умовами діяльності сенсорних і перцептивних систем і через це труднощами у сприйманні інформації; монотонія — напруження, викликане одноманітністю виконуваних дій; політонія — напруження, викликане необхідністю частого переключення уваги; емоційне, викликане конфліктними умовами, високою ймовірністю виникнення аварійної ситуації; напруження очікування, викликане необхідністю підтримання готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності; мотиваційне напруження, яке пов’язане з боротьбою мотивів і вибором критеріїв для прийняття рішення.
Важливе значення у трудовій діяльності має стан психологічної готовності працівника до діяльності. Ця готовність може бути завчасною і ситуативною. У першому випадку вона базується на раніше набутих знаннях, навичках, уміннях, мотивах і установках. Ситуативна готовність — це мобілізація всіх сил, створення психологічних передумов для успішних дій у даний момент.
Формування готовності до діяльності залежить від рівня вольових якостей людини, вміння управляти своїми почуттями і емоціями, зовнішніми умовами. Водночас оптимізація умов праці, створення сприятливого психологічного клімату, застосування ефективних методів стимулювання праці, включення працівника в розв’язання проблем стратегічного розвитку організації сприяють розвитку і реалізації його творчого потенціалу.
2. Особливості психічних станів
Психічні стани людини у процесі трудової діяльності характеризуються такими особливостями як: цілісністю, рухливістю і відносною стійкістю, взаємозв’язком з психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і типовістю, крайнім різноманіттям та полярністю.
Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:
· стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо;
· стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;
· стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо.
Складність розрізнення типів психічних станів у тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою. Кожен зі станів має свій континуум виявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації тощо). Отже, у психічних станах поєднуються, зливаються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психічного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання. За суто психологічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані. Залежно від роду занять особистості психічні стани поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності.
Психічний стан конкретної особистості залежить від багатьох чинників. Практика показує, що коли особистість глибоко усвідомлює свій громадянський і людський обов'язок, а також відповідальність, у неї виникають позитивні стани. У свою чергу, почуття обов'язку формується й закріплюється через певні психічні стани. Чинники соціальної дійсності впливають на психічні стани особистості безпосередньо, прямо та опосередковано, через систему конкретних життєвих мікросоціальних умов.
Психічні стани людини максимально залежать від морально-ділової атмосфери в колективі.
Психічні стани людини змінюються у зв'язку з впливом на організм кліматичних умов та інших факторів під час виконання різних завдань, а також специфічних особливостей трудової діяльності.
За динамікою психічних станів людини можна виокремити три істотні періоди:
• підготовка до розв'язання завдань;
• процес розв'язання завдання;
• завершення розв'язання завдань.
На етапі виконання складного завдання важливе значення має підтримання в людини стану активності й високого рівня відповідальності. Під час трудової діяльності люди також переживають такі психічні стани як: глибока задоволеність успішним розв'язанням завдання, самовпевненість, самозаспокоєність, втома, апатія тощо.
ВИСНОВОК
Психічні стани – це цілісні характеристики психічної діяльності за певний період часу. Змінюючись, вони супроводять життя людини в її відносинах з людьми, суспільством тощо.
Отже, психічний стан, з одного боку, можна розглядати як інтегроване відображення у психіці взаємодії внутрішніх умов і зовнішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого - як проекцію психічних процесів на психічні властивості людини, унаслідок чого зіштовхнуться психоенергії різних потенціалів, що зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає психічний стан людини. Після її нейтралізації зникає стан, який вона зумовила. Психічні стани можуть позитивно впливати на виконувану трудову діяльність, а можуть і дезорганізовувати її. Кожний психічний стан є переживанням суб'єкта й водночас діяльністю його різних систем, він має зовнішнє вираження і виявляється у зміні ефекту трудової діяльності.
Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних, вольових та психічних процесів, що супроводжуються психічними станами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Агапова Е. Г. / «Основи фізіології та психології праці»-Самара.:1991р.
2. Варій М.Й./ «Загальна психологія»-Львів.:Край 2005р.
3. Климов Е. А. / «Вступ до психології праці» -М.:ЮНІТІ 1998р.
4. Котелова Ю. В. / «Психологія праці» -М.:МГУ 2000р.
5. Крушельницкая Я. В. / «Фізіологія та психологія праці» -К.:КНЕУ 2000р.
6. Лукашевич Н. П., Сингаевская І. В., Бондарчук Е. І. / «Психологія праці» -К.:МАУП 1997р.
7. Полежаев Е. Ф., Макушин В. Г. / «Основи фізіології та психології праці» -М.:Єкономіка 1974р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий