Логика

                               ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………….........….3

1. Поняття логічного закону………………………………………4

2. Закон тотожності та його методологічна функція………7

3. Закон протиріччя та його методологічна функція…….10

Висновки………………..……….……………………………….….13

Список використаної літератури……..…………………….…14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            ВСТУП

 

  Закон є результатом відображення необхідного, істотного, сталого і багаторазово повторюваного відношення між предметами і явищами реальної дійсності. Закон мислення — це результат відображення необхідних, істотних, сталих, багаторазово повторюваних зв’язків між думками, вираженими логічними засобами. 

 Закони логіки використовуються при умовиводах, аргументації думок, доведенні, розв’язанні теоретичних і практичних задач у кожній галузі знань. Вони мають загальнолюдський характер.

  Фундамент матеріалістичної діалектики складають основні закони. Ці закони є загальними. Вони діють в природі, суспільстві і мисленні. Найбільш прості і необхідні зв'язки між думками виражаються в основних формально-логычних законах. Ці закони є основними оскільки в логіці вони грають особливо важливу роль, є найбільш загальними, лежать в основі різних логічних операцій і використовуються в ході висновків і доказів.

  Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність. Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони.

 

 

 

 

 

                     1. Поняття логічного закону

 

  Поняття виражаються словами, але в логічному мисленні слова завжди наповнюються узагальненим і абстрактним змістом. Цим слова-поняття, з якими має справу логіка,  відрізняються від буденних уявлень-слів, якими позначаються конкретні речі. Логіка мислить поняттями. Логічне, раціональне, мислення оперує не уявленнями, а поняттями.

  Поняття – це думка, в якій відображуються загальні, і до того ж – суттєві, ознаки предметів і явищ. Вони  утворюються внаслідок двох раціональних дій: а) виділення загального в ряду подібних ознак тих чи інших предметів і явищ; і б)абстрагування від інших, в кожному конкретному випадку – другорядних, ознак.

  Під законом логіки розуміють внутрішній, необхідний, суттєвий зв'язок між думками.

  Закон логіки – це необхідне, стійке, істотне і повторюване відношення між явищами в природі, в суспільстві чи в мисленні. У сучасній логіці логічний закон – це вираз, який містить тільки логічні константи й змінні, тобто є формулою. Така формула повинна бути істинною у будь-якій предметній області, вона є завжди істинною формулою.

  Логічний закон діє незалежно від волі людей, не створений по їх волі і бажанню. Він є віддзеркаленням зв'язків і стосунків речей матеріального світу.

  Логічний закон, будучи специфічним законом мислення, нерозривно пов'язаний з законами об'єктивного світу, погоджується з ними.

  Логічний закон об'єктивний, він не створений людським розумом, не продиктований мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивного світу.

  Виражаючи основні властивості мислення, логічний закон має свою основу, своє джерело в об'єктивних речах. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у природі.

  Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить відповідно до законів логіки.

  Виникнення законів логіки матеріалістична логіка пов'язуе з людською практикою. Логічні закони не є апріорними формами, не нав’язані мисленню ззовні якоюсь надприродною силою, а виникли в процесі мисленої, пізнавальної практики людини. Практика переконувала людей, що речі мають певні властивості й певним чином пов’язані між собою і що мислення правильно відображає ці предмети лише тоді, коли думки пов'язуються відповідно до того, як пов'язані самі предмети в дійсності. У процесі праці мислення людини, неодноразово зіткнувшись із одними й тими ж властивостями речей, що повторюються, відображаючи їх, саме набувало подібних властивостей.

 

  Сучасна логіка досліджує окремі логічні закони як елементи систем таких законів. Кожна із логічних теорій має безліч законів, за допомогою яких описується певний фрагмент або тип міркування. Дотримання законів логіки — необхідна умова досягнення істини в процесі міркування. Основними формальнологічними законами зазвичай вважаються: 1) закон тотожності; 2) закон суперечності; 3) закон виключеного третього; 4) закон достатньої підстави. Ці закони виражають визначеність, протиріччя, доведеність мислення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    2. Закон тотожності та його

                          методологічна функція

 

  Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась.

  Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки б разів вона не висловлювалася. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде вже інша думка.

     Закон тотожності у вигляді формули записується так: А є А, абоА=А.

  Об'єктивною основою закону тотожності, його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Як відомо, речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху та змін. Але кожна річ, зазнаючи змін, до певного часу лишається саме тією річчю, а не іншою, має якісну визначеність, яка робить річ тим, чим вона є, і відрізняє її від усіх інших речей. Ця загальна властивість усіх предметів і явищ об'єктивної дійсності, зафіксована багатовіковою практикою, закріпилась у мисленні в вигляді закону тотожності. У відповідності до того, як кожна річ володіє якісною визначеністю, і кожна думка, яка відображає ту чи іншу річ, теж має бути визначеною.

  В процесі мислення в наших міркуваннях, висновках і доказах ми що-небудь стверджуємо або заперечуємо. І у тому, і в іншому випадку наша думка має бути визначеною, однозначною. Лише за цієї умови досягаються ясність думки і правильність виводу. Вимагаючи визначеності думки методологічна функція закону тотожності направлена проти розпливчатості, безпредметності думок.

  Зміст та методологічна функція закону тотожності полягають в таких його вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки. Предметна область - це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

  Закон тотожності не забороняє переходити від одного предмета думки до другого, від одного обговорення питання - до другого питання, він тільки забороняє підміняти один предмет думки другим предметом, одне питання другим питанням.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття повинні вживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

  Закон тотожності не допускає вживання поняття всередині якогось міркування в різному значенні. Поняття, якими ми користуємося, мають уживатися протягом усього розмірковування, скільки б вони не траплялися в одному й тому ж значенні, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо ж поняття й терміни вживаються в процесі міркування не однозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення в таких випадках не досягає мети.

  Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно відобразити дійсність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           3. Закон протиріччя та його

               методологічна функція

  Закон протиріччя гласить, що не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості. Закон протиріччя діє у відношенні всіх несумісних – як протилежних так і протирічливих – суджень. При цьому, з двох контрарних суджень лише одне може бути істинним, але обидва можуть бути хибними. З двох контрадикторних суджень обов’язково: одне – Істина, а інше обов’яково – Хиба. Питання про те, яке з двох протилежних суджені, є хибним, закон суперечності не розв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Закон суперечності говорить лише про те, що з двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджується в другому, одне неодмінно хибне. Яким буде друге судження, істинним чи хибним, закон суперечності також не розв'язує. Отже, істинність одного з протилежних суджень зобов'язує нас визначити друге судження хибним, оскільки вони не можуть бути одночасно істинними. Але встановлення хибності одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання істинним другого. Пояснюється це різним характером суперечних суджень.

  Коли ми маємо справу з суперечними судженнями, то, з'ясувавши хибність одного з них, маємо визначити істинність другого. У тих же випадках, коли судження є супротивним, то хибність одного судження згідно з законом суперечності не є обґрунтуванням для визначення істинним другого, котре теж може бути хибним.

     Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться в різних відношеннях.

  Методологічна функція цього закону, як і закону тотожності, відображає якісну визначеність предметів, той простий факт, що коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею. В об'єктивній дійсності не буває так, щоб одне й те ж одночасно було і не було притаманне якомусь предмету. Тому, якщо правильне визначення тієї чи іншої ознаки, то не може бути правильним у той же час його заперечення, і навпаки, якщо правильне заперечення даної ознаки, то не може бути одночасно правильним і його визнання.

  За допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так:   ~ (А ^ ~ А), де А означає всяке судження, ~ А - судження, що заперечує судження А, а знак " ~ " перед усім виразом означає, що судження А і його заперечення (~А ) несумісні, не можуть бути одночасно істинними.

     У цілому ж формула читається так: "Не можуть бути одночасно істинними А і його заперечення - А ".

   Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об'єктивній дійсності. Він забороняє лише логічні суперечності, суперечності "із самим собою". Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, що існують у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правильно відобразити об'єктивні суперечності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                              ВИСНОВОК

 

  Об'єктивно і незалежно від суб'єктивної людського світу, існують раціональні закони логіки - закон тотожності, виключеного третього, достатньої підстави та несуперечності. Відповідно до цих законів можна оцінювати мислення за базовими параметральними ознаками - чіткістю, послідовністю та доведеністю. Закони логіки мають широкий вихід на практику повсякденного чи професійного спілкування.

  У логіці, як і у всякій науці, головне — закони. Логічних законів нескінченно багато, і в цьому її відмінність від більшості інших наук. Однорідні закони об'єднуються в логічні системи, які теж зазвичай іменуються.  Засновником науки логіки є давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Перші три закони логіки були сформульовані саме Арістотелем, четвертий відкрив вчений на ім’я Лейбніц.

  Без логічного закону не можна зрозуміти, що таке логічне дотримання і що таке доказ. Правильне, або, як завжди говорять, логічне, мислення — це мислення за законами логіки, за тими абстрактними схемами, які фіксуються ними. Закони логіки складають той невидимий каркас, на якому тримається послідовне міркування і без якого воно перетворюється на хаотичну, беззв'язную мову.

 

 

 

 

 

 

       СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.  Гетманова А.Д./ «Навчальний посібник з логіки» - М.:  1997р.

2.  Еришев А.А., Сластенко Е.Ф./ «Логіка: Конспект лекцій» - К.:  1999р.

3.  Зегет В./ «Елементарна логіка» - М.:  1985р.

4.  Ішмуратов А.Т./ «Вступ до філософської логіки» - К.:  1997р.

5.  Льовкіна О.Г., Богданович І.В./ «Логіка: Опорний конспект лекцій» - К.:  2000р.

6.  Тофтул М.Г./ «Логіка» - К.:  1999р.

7.  Хоменко І.В., Алексюк І.А. / «Основи логіки» - К.:  1996р.