девиантное поведение

ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………….........….3

1. Характеристика поняття девіантної поведінки…………5

2. Типи девіантної поведінки…………………………………….8

Висновки………………..……….………………………………...…13

Список використаної літератури……..…………………..……14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             ВСТУП

 

  Поняття «поведінка» досліджується різними науками. В соціальному плані – соціологією, кримінологією, в індивідуальному плані психологією. Ці науки цікавляться нормою поведінки, причини відхилення від норми в поведінці людини. Термінологічно наука поцяткована іноземними термінами, що створює скрутне розуміння її неспеціалістами. Як відомо існує поняття - поведінка, що відхиляється від норми, злочинна, протиправна поведінка, аморальна, гріховна поведінка, залежна і т.д.  

 Сучасна наука містить альтернативну термінологію - делінквента, адиктивна, дезадаптивна, асоціальна, неадекватна, деструктивна, акцентуалізована поведінка і тому подібне. Одним з феноменів поведінки людини, розглядають девіацію.

  У розробку загальних теоретичних положень, соціальних норм та відхилень від них внесли вклад багато вчених, таких як: М.І. Бобнєва, С.А. Даштаміров, А.А. Івін, Е.М. Пеньков, В.Д. Плахов, В.Н. Кудрявцев та інші.

  У зарубіжних, і вітчизняних психологів не склалося доки єдиної точки зору на термін «дівіантна поведінка». Одні дослідники вважають, що мова повинна йти про будь-які відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включити в це поняття лише порушення правових норм, треті — різні види соціальної патології (вбивства, наркотізм, алкоголізм і тому подібне), інші соціальну творчість. Таким чином, девіація розглядається в двох формах – позитивна і негативна. Позитивна служить засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості. Це – соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативна – дисфункціональна, дезорганізовуватиме систему, підриваючи часом її основи. Це – соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція та суїцид.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        1. Характеристика поняття девіантної поведінки

 

  Процес соціалізації (процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві) досягає певної міри завершеності при досягненні особистістю соціальної зрілості, яка характеризується отриманням нею інтегрального соціального статусу (статус, що визначає положення людини в суспільстві). Проте в процесі соціалізації можливі збої, невдачі. Проявом недоліків соціалізації є поведінка, що відхиляється - це різні форми негативної поведінки осіб, сфера етичних пороків, відступ від принципів, норм моралі.

  Соціальна норма - це явише групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття.

  Девіантна поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам.

  Соціальні відхилення мають для суспільства різне значення. Позитивні є засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Негативні відхилення дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи.

  На думку Э. Дюркгейма, вірогідність девіацій поведінки істотно зростає при ослабленні нормативного контролю, що відбувається на рівні соціуму. Відповідно до теорії аномії Р. Мертона, девіантна поведінка виникає перш за все тоді, коли цінності, що суспільно приймаються і задаються, не можуть бути досягнуті деякою частиною цього суспільства.   

  При використанні цієї типології поважливо пам'ятати, наприклад, що люди ніколи не можуть бути повністю конформними до нормативної культури або бути повними новаторами. У кожній особистості присутні в тій або іншій мірі всі типи. Проте якийсь з типів зазвичай виявляється більшою мірою і характеризує особу.

  У контексті теорії соціалізації, до девіантної поведінки схильні люди, соціалізація яких проходила в умовах заохочення або ігнорування окремих елементів девіантної поведінки (насильство, аморальність). У теорії стігматизації, вважається, що поява девіантної поведінки стає можливою вже при одному лише визначенні індивіда як соціально відхиляющогося і вживанні після відношення до нього репресивних або виправних заходів.

  Таким чином, поведінка, що відхиляється, грає в суспільстві подвійну роль: з одного боку, представляє загрозу стабільності суспільства, з іншого - підтримує цю стабільність.

Так наприклад, за наявності в суспільстві або соціальній групі багаточисельних випадків соціальних відхилень люди втрачають відчуття очікуваної поведінки. Відбувається дезорганізація культури і руйнування соціального порядку.

З іншого боку, поведінка, що відхиляється, є однією з доріг адаптації культури до соціальних змін. Немає такого сучасного суспільства, яке довгий час залишалося б статичним. Навіть абсолютно ізольовані від світових цивілізацій співтовариства повинні час від часу змінювати зразки своєї поведінки через зміни довкілля. Але нові культурні норми рідко створюються шляхом обговорення і подальшого їх прийняття всіма членами соціальних груп. Нові соціальні норми народжуються і розвиваються в результаті повсякденної поведінки індивідів, в зіткненні з обставинами. Поведінка невеликого числа індивідів, що відхиляється від старих, звичних норм, може бути початком створення нових нормативних зразків. Поступово, долаючи традиції, поведінка, що відхиляється, містить нові життєздатні норми, все більшою мірою проникає в свідомість людей. У міру засвоєння членами соціальних груп поведінки, що містить нові норми, воно перестає бути таким, що відхиляється.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                      2. Типи девіантної поведінки

 

  Девіантну поведінку розглядають як систему дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки. До основних видів девіантної поведінки належить делінквентна, адиктивна, патохарактерологічна, суїцидальна  поведінка та проституція.

   Делінквентна поведінка – ланцюг проступків, провин, дрібних правопорушень, які не караються кримінальним кодексом. Підлітки можуть проявляти велику делінквентну активність, непокоїти цим дорослих. Найчастіше причинами є недоліки виховання або аномалії характеру (психопатії, акцентуації). Серед типових проступків виокремлюють лихослів’я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, кидання з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб).

  В 1/3 випадків делінквентність поєднується з втечами здому і бродяжництвом. Види втеч підлітків:
      1) емансипаційні (з метою уникнення контролю і опіки);
      2) імпунітивні (внаслідок жорстокого ставлення підлітків);
      3) демонстративні (з метою привернути увагу, добитися від батьків якихось переваг);
      4) дромоманічні (внаслідок раптового немотивованого виникнення потягу до зміни обстановки, поєднуються з розладами потягів, садомозахістичними діями).

  Передумовою девіантної поведінки є важковиховуваність. Термін “важкий учень”, “важковиховуваний” характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки.

   З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є загалом повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров’ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. У їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, ослабленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливові інших.

  Виокремлюють такі групи делінквентних осіб:

1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей;

2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників та правових норм;

3) люди, що випадково здійснюють правопорушення;

4) особи, що свідомо порушують правові норми.

  Адиктивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійні фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному і “віртуальному” світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистому розвитку, навіть деградує. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм);

- проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булумія – прагнення до постійного споживання їжі);

- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

  Адиктивну поведінку непонолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла психічної та фізичної залежності, тобто, захворювання на наркоманію, алкоголізм і токсикоманію.

      Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового “полінаркотизму”, коли вживаються багато речовин. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового “полінаркотизму”. При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю певного наркогенного засобу.

  Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють:

- аутоагресивну;

- дисморфоманічну;

- гєбоідну;

- дромоманію;

- патологічну сором’язливість.

  Самогубство (суїцид) – це усвідомлене позбавлення себе життя. Суїцидальна поведінка – поняття більш широке і, крім суїциду, включає суїцидальні замахи, спроби і прояви. До замахів відносять всі суїцидальні акти, що не завершилися летально з причини, яка не залежить від суїцидента (обрив мотузки, своєчасно проведені реанімаційні заходи і т.д.).  Суїцидальними спробами вважають демонстративно-настановчі дії, за яких суїцидент частіше за все знає про безпеку акту, застосованого ним при спробі. До суїцидальних проявів відносять думки, вислови, натяки, які, проте, не супроводжуються якимись діями, спрямованими на позбавлення себе життя.

Як правило під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за гроші, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу. Проституція нетотожна ні корисливим подружнім відносинам, ні позашлюбним зв’язкам, якщо вони засновані на особистісних симпатіях. Серед причин підліткової проституції: вплив спадкових факторів, порушення гормонального обміну в організмі, морфоконституційні особливості людини, бажання виглядати дорослішою, несформована система моральних цінностей, форма самоствердження, низька статева культура особистості, орієнтація на задоволення вітальних потреб, деморалізація в сфері статевої поведінки, конфлікти в сім'ї, пстравматичний синдром сексуального насильства, бажання стати матеріально незалежною та ще дуже багато інших.

  Проституція суперечить нормам моралі багатьох суспільств, однак у низці країн Європи спостерігається тенденція до терпимого ставлення до цього явища та його легалізації, тому на сьогодні тут немає однозначної думки стосовно того, чи є проституція девіантною поведінкою. Дискусійним залишається й питання гомосексуалізму та його статусу — чи це патологія, чи варіант норми. Отже, це явище також поки що має невизначене становище стосовно девіації.

 

 

 

 

 

                              ВИСНОВОК

 

  На превеликий жаль, не існує такого щасливого суспільства, в якому всі його члени поводилися б відповідно до загальних нормативних вимог. Термін "соціальне відхилення" позначає поведінку індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого ці норми ними порушуються. Соціальні відхилення можуть приймати самі різні форми. Злочинці з молодіжного середовища, відлюдники, аскети, закоренілі грішники, святі, генії, художникі-новатори, вбивці - все це люди, що відхиляються від загальноприйнятих норм, або, як їх ще називають, девіанти.

  Тож девіантна поведінка - це поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: в результаті порушення процесів ідентифікації і індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан "соціальної дезорганізації", коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають або протіворічать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, що відхиляється. Враховуючи, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, проявляючи диференційований підхід.

 

 

 

      СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.  Демічев А.В./ «Девіантна поведінка в сучасному українському суспільстві» - К.:  1999р.

2.  Городяненко В. Г. / «Соціологія» - К.:  2003р.

3.  Малихіна Т.В./ «Психолого-педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків» - К.:  1999р.

4.  Радугін А.А., Радугін К.А. / «Соціологія. Курс лекцій» -М.:  1997р.

5.  Саранулова С.М./ «Неординарна та девіантна поведінка дітей» - К.:  2001р.

6.  Смелзер Н./ «Соціологія» - М.:  1994р.

7.  Фролов С.С./ «Соціологія» - М.:  2000р.