КУРСОВАЯ

                                         ЗМІСТ

 

          Вступ……………………………………………………….…3

          Розділ І. ………………………………………………….…..6

          1.1 Особистість в суспільстві…………………….…….6

          1.2. Колектив і особистість ……………………………10

          Висновок до Розділу I .……………….…………………15

          Розділ ІІ. …………………………………………………….19

          2.1 Аналіз результатів досліджень…………………..19

          2.2 Методики дослідження…………………………….20

          Висновок до Розділу II……………………………….….25

          Висновки та рекомендації………………………….….26

          Список використаних джерел…………………….…..30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Для психології повсякчас важливою була проблематика становлення особистості людини, вплив соціуму на її розвиток. Адже людина не є ізольованою істотою, що росте і розвивається сама з себе. Вона тісно пов’язана з оточуючим середовищем і безповоротно потребує його. Потреба людини в чомусь, що знаходиться зовні неї самої, визначає її зв'язок з навколишнім світом.

    Вирішення цієї проблеми має визначальне значення для з'ясування сутності самого процесу формування особистості. Для сучасної психології також однією з ключових залишається проблема співвідношення особистості та суспільства, роль соціуму та його вплив на розвиток особистості.

   Розумінню природи становлення особистості сприяють численні науки. Актуальність досліджуваної теми визначається значною роллю, що відіграє проблема впливу суспільного розвитку на розвиток особистості.  Адже   цілісна особистість кардинально впливає не тільки на вирішення багатьох культурних, технологічних, економічних та багатьох інших проблем, а також робить свій вклад у піднесення рівня буття суспільства в цілому.

   Завдяки дослідженню проблеми впливу соціуму на формування особистості людини стає можливим більш чіткий аналіз психічних процесів та властивостей людини.

   Проблематика впливу взаємовідносин  у колективі на формування особистості людини відкриває широке коло питань та тем для дослідження. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток. Історія повсякчас відображає нам картину життєдіяльності людини, що так чи інакше вступає у взаємовідносини з іншими людьми з метою задовольнити виниклі потреби. Але не тільки життєдіяльність людини характеризує якісну визначеність суспільства, а і суспільство формує людину як істоту мислячу, здібну, спроможну до творчої діяльності. Колектив формує її особистість.

   Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно розділити на два етапи. Перший охоплює період кінця ХІХ ст. до середини ХХ ст. у цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст. розвиток людської особистості вивчався відомими психологами – Ж. П’яже, Л.С. Виготським, С.Л. Рубінштейном, О.М. Лєонтьєвим, П.Я. Гальперіним, Б.Г. Ананьєвим, Ш.О. Амонашвілі, B.C. Мерліном та багатьма іншими видатними діячами. Тематика впливу та взаємозв’язку колективу та особистості людини широко вивчалася В.О. Сухомлинським, А.В. Луначарським, А.С. Макаренком та іншими відомими вітчизняними та зарубіжними психологами.

Об'єкт дослідження. Особистість у суспільстві.

Предмет дослідження. Особистість як продукт суспільного розвитку.

Мета дослідження. Дослідити особливості формування особистості в суспільстві.

Завдання дослідження. Виявити зв’язок між соціальною сферою життя та розвитком людської особистості. Описати та проаналізувати процес становлення особистості при впливі заданих чинників. Тобто: виявлення сутності понять, процесів заданої теми. Підбір методик дослідження проблеми впливу суспільства на формування особистості.

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 1.1. Особистість в суспільстві

 

  Суспільство і особистість – поняття, невід’ємні одне від одного. Особистість виступає як складова частина соціального механізму. І, хоча, безсумнівно будь-які зміни у середовищі існування людини породжують перебудови у її внутрішньому світі, все ж таки слід зазначити, що потенціал розвитку особистості закладений в ній самій. Він відображається в її потребах і здібностях.

  Первісна людина ні в своїй діяльності, ні в своїй свідомості не виділяє себе з родової цілісності. Розвиток продуктивних сил і пов'язаний з ним розподіл праці роблять людину особливим індивідом. Виконання специфічних функцій дає їй певну соціальну роль, в світлі якої вона оцінюється іншими і на якій ґрунтується її особиста самосвідомість. Кожен індивід, що з'явився на світ, стає особистістю в ході соціалізації, тобто в процесі освоєння соціальних ролей, функції, норм поведінки, духовних цінностей і розвитку самосвідомості. Прагнення до злиття з соціальною спільністю  і в той же час – до відособлення, прояву творчої індивідуальності робить особистість і продуктом, і суб'єктом соціальних стосунків, соціального розвитку. Творча активність особистості як суб'єкта соціальних стосунків стає можливою і продуктивною завдяки опануванню успадкованої від попередніх поколінь культури.

  При поясненні будь-яких психічних явищ особистість виступає як тісно пов’язана між собою сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи. Поняття особистості відображає цілісність суб’єкта життя. Особистість не складається з частинок. Але вона являє собою цілісне утворення особливого роду. Особистість не є генотипічно обумовленою цілісністю: особистістю не народжуються, а стають. Досвід особистості об’єднує знання, уміння та навички. Усі вони соціально зумовлені.

Питання формування і розвитку особистості дуже велике і неоднозначне і розглядається прибічниками різних концепцій з різних сторін. Так, наприклад, біогенетична орієнтація дослідження розвитку людини веде вивчення в основному фенотипічних особливостей дозрівання організму. Соціогенетична орієнтація - розробляє уявлення про розвиток "соціального індівіда.[1;234] Персонологічна орієнтація приводить до аналізу переважно формування самосвідомості особистості, проявів її індивідуальності.

   У схемі системної детермінації розвитку особистості виділяють три наступні моменти: індивідні властивості людини як передумови розвитку особистості, соціально-історичний спосіб життя як джерело розвитку особистості і сумісну діяльність як основу здійснення життя особистості в системі суспільних відносин.

При поясненні будь-яких психічних явищ особистість виступає як тісно пов’язана між собою сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи.[29;152] В силу того, що зовнішні причини діють лише через внутрішні умови, зовнішня обумовленість розвитку особистості закономірно поєднується зі спонтанністю психічного розвитку. Особистість формується у взаємодії, в яку людина вступає з навколишнім світом. У взаємодії зі світом, у здійснюваній нею діяльності людина не тільки виявляє себе, але й формується. Саме тому таке фундаментальне значення для психології набуває діяльність людини.[26;51]

В якості особистості людина виступає як одиниця в системі суспільних відносин, як реальний носій цих відносин. В цьому полягає позитивне ядро тієї точки зору, яка стверджує, що поняття особистості є суспільною, а не психологічною категорією.

  Загальна концепція, згідно якої зовнішні причини діють за допомогою внутрішніх умов і яка визначатиме наш підхід до психологічного вивчення людської особистості, визначає і розуміння шляхів її психічного розвитку.

Принцип детермінізму був запропоований С. Л. Рубінштейном у формулюванні «зовнішнє через внутрішнє» .

У формулюванні Рубінштейна головне те, що за внутрішнім як суб'єктом визнається влада самодетермінації. Внутрішнє корегує зовнішні впливи, а значить, воно не повністю залежить від зовнішнього, воно має власну сутність, розвивається за власною логікою. Все в психології особистості, яка формується, так чи інакше зовнішньо обумовлено, але ніщо в її розвиткові не виводиться безпосередньо із зовнішніх впливів. Закони зовнішньо обумовленого розвитку особистості – це внутрішні закони.

  Введення поняття “особистість” означає насамперед те, що в поясненні психічних явищ виходять з реального буття людини як реальної істоти, в її взаємовідносинах з матеріальним світом.

  Отже особистістю є активний носій свідомості, який має індивідуально-типову структуру психологічних якостей, вибірково відноситься до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі. Людина як продукт тривалої еволюції матеріального світу є матеріальною істотою, але вона – людська природна істота, тому сутність її визначається сукупністю всіх суспільних відносин. Індивід – окрема людина, виступає як єдність соціального і біологічного, як цілісна система. Тільки в суспільстві він стає суспільним індивідом, а його життєдіяльність – соціальною життєдіяльністю. Кожний індивід пізнає, оцінює, мислить і діє індивідуально, намагаючись створити умови для задоволення своїх потреб. Оскільки процес реалізації його життя здійснюється в суспільстві, то його індивідуальна діяльність постає як суспільна, адже утримує в собі певні загальні риси, властиві іншим індивідам, суспільству в цілому. Видатний український психолог Г.С. Костюк зробив значний внесок у психологічну теорію особистості людини. За його концепцією індивід стає суспільною істотою в міру того як у нього формується свідомість та самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції.

  Об’єктивна соціальна сутність особистості завжди реалізується суб’єктивними психічними засобами.[19;132] Одночасно соціально зумовлене психічне в людини визначає її соціальні відносини з іншими людьми.  

 

 

 

 

 

 

                     1.2  Колектив і особистість

 

  Соціалізація є процесом і результатом засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду.[7;113] У процесі спільної діяльності і спілкування формується його соціальність - культура мислення і культура почуттів, культура духовного життя і культура поведінки. Поза людським суспільством духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може. Успадковані задатки розвиваються прямо пропорційно тим елементам середовища, з якими індивід нерозривно пов'язаний, активно взаємодіє. Так, задатки до мовлення самі по собі ще не визначають, чи буде дитина загалом розмовляти. Це залежить від наявності відповідного оточення — людей. Ці задатки також не визначають, яка саме мова буде розвиватися. Це залежить від того, якою мовою розмовляють люди, які безпосередньо оточують дитину. Мова дитини розвивається у зв'язку з її природною потребою спілкуватися і намаганням взяти активну участь у діяльності оточуючих її дорослих і ровесників, шляхом її активних дій з приводу оволодіння мовою.

  Соціалізація може бути регульованою і спонтанною. Вона здійснюється як у навчальних колективах, так і поза ними. При цьому, наприклад, у школі засвоюються не лише ті знання, які є метою уроку, не тільки правила і норми поведінки, які спеціально формуються в процесі навчання і виховання.

   У вітчизняній і західній науці є різні класифікації факторів соціалізації. Логічною і продуктивною для педагогіки є класифікація, яку запропонував А.В.Мудрик. Основні фактори соціалізації він об'єднав у три групи: макрофактори, мезофактори, мікрофактори.

Макрофактори - космос, планета, світ, країна, суспільство, держава - впливають на соціалізацію всіх жителів планети або дуже великих груп людей, які проживають у певних країнах.

Мезофактори - умови соціалізації великих груп людей, які виділяються за національною ознакою; за місцем і типом поселення, в якому вони живуть; за належністю до аудиторії тих чи інших засобів масової комунікації.

Мікрофактори - соціальні групи, що безпосередньо впливають на конкретних людей (сім'я, група ровесників, мікросоціум, організації, в яких здійснюється соціальне виховання, - навчальні, професійні, громадські та інші).

  Колектив — соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.

   Його характеризують єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством. Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток.[7;253] Колектив є соціальною системою, яка виконує організаторську, виховну та стимулюючу функції. Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

   Виховний колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Значення колективу, його впливу на особистість людини досить суттєве. Оскільки під час знаходження індивіда у колективі свідомо чи несвідомо цей соціальний осередок впливає на нього.

   Колектив — не застигла структура, він постійно розвивається, проходячи певні стадії.[7;254] Стадійність розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої — рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Особистість проявляється через групове, групове - через особистісне.

  У сучасному суспільстві особистість не можна відокремити від колективу. Тому важливо визначити, які групи найбільшим чином впливають на індивіда, сприяють усвідомленню власної поведінки. Такими групами є референтні групи. Тобто групи, що є прямими або непрямими об’єктами для порівняння, або зразками для наслідування в процесі формування поглядів або поведінки окремої людини. Встановлено, що в більшості праць, присвячених вивченню референтності, розглядався зв’язок між індивідом та його референтною групою.

  Колектив як людська спільнота, що утворює систему колективістських стосунків, є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності.

  Колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Його сутність реалізується в різних аспектах.

  Економічний аспект передбачає залучення індивіда в економічні відносини, активну участь в них, знання економічних проблем. Це забезпечує виховання колективізму, творчого ставлення до праці.

  Політичний аспект означає залучення до участі у громадському житті.

  Соціальний аспект є виявом турботи про розвиток, побутові умови. У свідомість людини закладаються прагнення до соціальної справедливості, гуманізму, ініціативності, відповідальності, зближення колективних і власних інтересів.

  Моральний аспект передбачає розуміння моралі як суспільного явища, усвідомлення суспільної моралі як відповідальності перед іншими людьми, самим собою, колективом. Аналіз стосунків у колективі переконує в необхідності чесної, добросовісної праці, формує основи моральності.

   Громадсько-ціннісний аспект переконує, що колектив — це ідейна, ціннісно-орієнтована єдність людей, для яких організаційна структура є засобом досягнення спільних цілей.

   Культурно-естетичний аспект виявляється у вільному спілкуванні, що забезпечує новими враженнями, знаннями, сприяє підвищенню естетичного рівня повсякденних стосунків, естетичної організації всього життя. Художня творчість у колективі є засобом змістовного використання вільного часу.

   Юридичний аспект свідчить, що взаємини в колективі торкаються і правового аспекту життя. Усвідомлення індивідом мотивів моральних та аморальних вчинків, правова освіта, поєднана з практичним засвоєнням прав та обов'язків — важливий чинник формування правосвідомості.

  Психологічний аспект означає, що колектив — організоване соціальне середовище. Цілеспрямованість його діяльності породжує здоровий моральний клімат, мажорний тон у відносинах, добровільну участь у спільних справах, відчуття потреби у колективному спілкуванні, психологічній сумісності.

  Організаційний аспект свідчить про інтуїтивне прагнення людини до об'єднання в певній організації.

  Індивідуально-особистісний аспект враховує можливість тимчасового відокремлення від колективу, можливість оглянутися навколо, зазирнути в себе, осмислити свої взаємини з оточуючими. Це сприяє самосвідомості, формуванню внутрішнього морального світу особистості.

   Педагогічний аспект реалізується через врахування вікових та індивідуальних особливостей, формування суспільно-цінної сутності особистості й яскравої індивідуальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         Висновок до Розділу I

 

  Більшість сучасних досліджень спрямовані на визначення факторів розвитку особистості. Саме їй приділяється найбільше уваги. В цьому напрямку дослідження склали значну частку психологічної та педагогічної науки. Розвиток людської особистості вивчався відомими психологами — Ж. П'яже, Л. С. Виготським, С. Л. Рубінштейном, О. М. Леонтьєвим, П. Я. Гальперіним, Б. Г. Ананьєвим, О. В. Запорожцем, Н. С. Лейтесом, Б. М. Тепловим, Д. Б. Ельконіним, Л. 1. Божович, В. В. Давидовим, А. В. Венгером, Ш. О. Амонашвілі та багатьма іншими. Ха­рактеристику психічного розвитку особистості дав Г. С. Костюк, розробивши принцип розвитку у психології, що є цент­ральним у розумінні природи психічного розвитку особис­тості.

За положеннями цього принципу, розвиток людської осо­бистості — це безперервний процес, що виявляється у кількісних і якісних змінах людської істоти.[29;134] Кількісні зміни, тобто збільшення одних і зменшення інших її ознак, зумов­люють виникнення якісно нових і знищення старих пси­хічних властивостей. Кількісні та якісні зміни, особливо по­мітні в утробному періоді розвитку людини, коли її організм за короткий час перетворюється із зародкової клітини в людську істоту. Після народження дитини також відбува­ються кількісні та якісні зміни у будові організму, функціо­нуванні його як цілого й окремих його органів, що харак­теризує процес його дозрівання. Кількісні та якісні зміни відбуваються протягом усіх ета­пів онтогенезу. Вони пов'язані з фізіологічним розвитком, але визначаються не ним, а наслідками взаємодії з зовніш­нім світом, яка регулюється нервовою системою та її пси­хічними функціями.

За даними Г. С. Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спад­ковість має своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесі біологічної еволюції і визначає роз­виток її організму. Соціальна спадковість представлена су­купністю культурних досягнень людства, накопичених у про­цесі його історичного і суспільного розвитку.[29;137]

Наявність цих двох детермінант визначила й два проти­лежних погляди на чинники походження особистості. Пред­ставники першого погляду вважали, що онтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біо­логічною спадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається не природою, а соціальними умовами його життя.

З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдність біологічних і соціальних умов.[19;382] Останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Дія біологічних передумов полягає в тому, що з людського зарод­ку виникає людський організм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становлення людсь­кого організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо­фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, харак­теру дозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервових процесів, безумовнорефлекторні моз­кові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки, пов'язані з й органічними потребами.

  Спостерігається невиправдане захоплення, а іноді повне нівелювання важливих соціальних функцій колективу. Це можна пояснити соціальними змінами, які відбулись у нашому суспільстві. Колектив залишається найсуттєвішим чинником соціалізації особистості. Сучасний колективізм зосередився не в державних закладах та установах , а саме в громадських об’єднаннях, які успішно демонструють свої можливості в розбудові громадянського суспільства.

  Предметом психологічного дослідження особистості є система узагальнених стосунків людини в довколишній дійсності і тих способів дії за допомогою яких здійснюються ці стосунки. Сама особистість може лише переживати умови існування в соціальній групі або суспільстві. І без відсутності активної колективної діяльності свідомість і самосвідомість в змозі створити лише ілюзію свободи від природних і суспільних закономірностей, що впливають на життя людини. Суб'єктом в колективній діяльності людина стає за наявності загальних прагнень, цілей, стосунків, тобто при її соціальній типовості. І те наскільки індивід зуміє зберегти в собі індівідуально-своєобразного і перетворити відповідно до цього колективну діяльність можна судити про особистість як про суб'єкт, прагнучий поліпшити довколишню дійсність.

  Людина безпосередньо дорослішає не лише фізично, а й духовно, коли колектив її сприймає, коли  вона відчуває себе комфортно та може вільно висловлювати свої думки у колективі. Але вплив колективу не завжди має лише позитивний характер. Можна виділити позитивні та негативні риси, що їх нав'язує колектив. З одного боку це удосконалення людини,  становлення почуття товариськості та колективізму,  розвиток відповідальності, формування найкращих позитивних якостей, серед них комунікативність,  вміння висловлювати свої думки та відстоювати інтереси всього колективу. А з іншого слід відмітити:  почуття незахищеності, безпорадність,  приреченість на самотність, замкненість, невпевненість. Негативні якості виявляються тоді, коли колектив не сприймає особистість. Але так чи інакше людина не може існувати ізольовано у суспільстві, всі її найкращі якості, вміння та риси характеру виявляються у колективі. Колектив допомагає людині знайти своє призначення у житті, стати тим, ким вона прагне стати. Колектив змінює та виправляє особистість. Колектив, безсумнівно, є одним з факторів розвитку та становлення  нашої особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    2.1 Аналіз результатів досліджень

 

  Дослідження безпосередньо проводилися з групою студентів вищого навчального закладу міста Києва, приблизно одного віку. Характер розвитку особистості значною мірою обумовлений рівнем розвитку групи, до якої особистість включена і в яку вона інтегрована. Від того, як протікає процес розвитку особистості у студентському віці, залежить якість її професійної підготовки та наступної професійної діяльності, що, у свою чергу, суттєво впливає на всі сфери життя суспільства.

   Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи як вивчення, системний аналіз і узагальнення соціально-психологічної, психолого-педагогічної, методичної, соціально психологічної, філософської літератури за темою дослідження, а також аналіз експериментальних даних, отриманих в ході проведеного дослідження.

   Дослідження проводилося на базі Київського національного економічного університету. У дослідженні взяли участь студенти  "Кредитно-економічного" факультету третього курсу навчання загальною чисельністю 20 чоловік. Експериментальне дослідження спрямовано на вивчення характерологічного боку, міжособистісних відносин в колективі та комунікативних особливостей студентів. Теоретичне значення отриманих результатів дослідження полягає у збагаченні теорії навчальної діяльності уявленнями про розвиток особистості в студентському віці та вплив на неї колективу. 

 

                         2.2 Методики дослідження

 

16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла.

 Для більш детального вивчення особистості студентів була в першу чергу використана методика 16-ти факторного дослідження особистості Раймонда Кеттелла. Це найбільш відома методика об'єктивного експериментального підходу до психологічного дослідження особистості, її експресс-діагностіки. Стандартизований опитувальник, що включає 187 суджень, поділених на 16 груп, — шкал, що вимірюють різні полярні властивості особистості. Кожна з шкал оцінює окрему рису особистості в стандартних балах.

  Інтерпретація результатів опитувальника здійснюється по стінах, перехід до яких від «сирих» балів виробляється по таблиці нормування, поміщеної услід за питаннями методики.

  Сума балів, отриманих за кожною шкалою, переводиться в оцінки за 10-балльной шкалою. Максимальна оцінка 10 балів, середнє значення 5,5 балів. Крайні оцінки — 1 і 10 балів — на практиці зустрічаються рідко, їм відповідають екстремальні, акцентуалізовані риси особистості.

Думки, інструкція, процедура вживання, способи здобуття, представлення результатів і висновки — незмінні і застосовуються у всіх випадках тестування. За допомогою тестів методами факторного аналізу виявляються чинники, що характеризують загальні властивості особистості людини.

  Опитувальник Р. Кеттелла частково змалював психологічну  картину та дозволив виділити для подальшого дослідження риси характеру студентів, а також дав змогу у подальшому дослідженні закцентувати увагу на деяких особливостях розвитку їх особистостей.

 Методика визначення міжособистісних стосунків А.А.Рукавішнікова.

  Особистість в групі, колективі вступає у відносини, які можуть бути діловими і особистими, і ці стосунки складають систему міжособистісних стосунків. За допомогою цієї методики була здійснена спроба визначити спрямованість особистості, особливості міжособистісної поведінки, способи реагування в конфлікті, психологічний клімат в колективі. Ці фактори особливо важливі для глибокого вивчення на практиці особливостей проблематики впливу колективу на формування особистості людини.

Опитувальник міжособистісних стосунків є російськомовною версією широко відомого за кордоном опитувальника «FIRO», розробленого американським психологом В. Шутцем. Автор пропонованої версії А.А.Рукавішников. Опитувальник направлений на діагностику різних аспектів міжособистісних стосунків в діадах і групах, а також на вивчення комунікативних особливостей особистості. Він може з успіхом використовуватися в консультативній і психотерапевтичній роботі.

  Опитувальник заснований на основних постулатах  теорії міжособистісних стосунків В.Шутца. Важливою ідеєю даної теорії є положення про те, що кожен індивід має характерний спосіб соціальної орієнтації по відношенню до інших людей, і ця орієнтація визначає її міжособистісну поведінку.

  У теорії робиться спроба пояснити міжособистісну поведінку індивіда на основі трьох потреб: "включення", "контролю" і "афекта". Ці потреби розвиваються в дитинстві у взаємодії дитини з дорослими, перш за все, з батьками. Так, розвиток потреби "включення" залежить від того, наскільки дитина була включена в сім'ю; потреба "контролю" залежить від того, чи був поставлений акцент в стосунках "батьки-дитина" на свободу або контроль; потреба "афекта" залежить від міри, в якій дитя було емоційно прийняте або знедолене його найближчим оточенням.

  За методикою пропонується ряд тверджень.  Для кожного твердження потрібно вибрати відповідь, яка більш всього відповідає дійсності. Номер відповіді записується зліва від кожної строчки на бланку тесту. Бали коливаються від 0 до 9. Чим більше вони наближаються до екстремальних оцінок, тим більше значення має загальний опис поведінки зазначений у характеристиці тесту. Під час підрахунку результатів тесту відповіді звіряються із правильними (зазначеними на окремому бланку). Враховуються результати за шкалами. Кожному результату дається окрема характеристика з урахуванням деяких особливостей поведінки у колективі.

  Результати тесту частково доповнили психологічну картину. Здійснення тестування за допомогою методики діагностики міжособистісних відносин допомогло розумінню проблематики впливу колективу на формування особистості. Якщо говорити про міжособистісні стосунки, то більшість студентів за результатами досліджень мають схильність до потреби бути прийнятими іншими людьми, вони мають потребу в залежності та коливання при прийнятті рішень.

 

 

 

 

        Діагностика комунікативних і організаторських схильностей.

  Для встановлення загальної картини взаємовідносин була застосована методика визначення комунікативних і організаторських схильностей. Це допомогло підвести деякі висновки, окреслити ситуацію взаємовідносин у даній групі студентів, пізнати більш розширено проблему впливу соціуму на формування особистості.

  За цією методикою визначаються рівні комунікативних і організаторських схильностей залежно від набраних балів. Максимальна кількість балів окремо по кожному параметру – 20. Підраховуються бали окремо по комунікативних і окремо по організаторських схильностях за допомогою ключа для обробки даних. За кожну відповідь «так» або «ні» для висловів, співпадаючих з відміченими в інтерпритації окремо по відповідних схильностях, приписується один бал.

  Піддослідні що отримали оцінку 1-4 бали, характеризуються низьким рівнем прояву комунікативних і організаторських схильностей. Що набрали 5-8 балів мають комунікативні і організаторські схильності на рівні нижче середнього. Вони не прагнуть до спілкування, вважають за краще проводити час наодинці з собою. У новій компанії або колективі відчувають себе скуто. Зазнають труднощі у встановленні контактів з людьми. Не обстоюють своєї думки, важко переживають образи. Рідко проявляють ініціативу, уникають ухвалення самостійних рішень. 9-12 балів, характеризує середній рівень прояву комунікативних і організаторських схильностей. Вони прагнуть до контактів з людьми, відстоюють своє, проте потенціал їх схильностей не відрізняється високою стійкістю. Потрібна подальша виховна робота по формуванню і розвитку цих якостей особистості. Оцінка 13-16 балів свідчить про високий рівень прояву комунікативних і організаторських схильностей піддослідних. Вони не втрачаються в новій обстановці, швидко знаходять друзів, прагнуть розширити круг своїх знайомих, допомагають близьким і друзям, проявляють ініціативу в спілкуванні, здатні приймати рішення у важких, нестандартних ситуаціях. Вищий рівень комунікативних і організаторських схильностей (17-20 балів) свідчить про сформовану потребу в комунікативній і організаторській діяльності. Вони швидко орієнтуються у важких ситуаціях. Невимушено поводяться в новому колективі. Ініціативні. Приймають самостійні рішення. Обстоюють свою думку і добиваються ухвалення своїх рішень. Люблять організовувати різні заходи. Наполегливі і одержимі в діяльності.

  Методика діагностики комунікативних і організаторських схильностей доповнила результати інших методик і дала змогу зробити висновки і психологічне заключення з даної проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        Висновок до Розділу II

 

  Проблематика впливу соціуму на формування особистості під час дослідження звичайно тісно пов’язалася із такими аспектами як вивчення ролі особистості, комунікативних здібностей та багатьох інших факторів. Адже у юному віці  закладаються основні риси особистості, часто змінюється тип діяльності, спосіб мислення, формуєтся усвідомлення себе як особистості, як члена людської спільноти з її певними правилами, нормами та обов'язками, тобто відбувається становлення особистості.

  З метою розв’язання цієї проблеми було обстежено 20 студентів, віком 18-21 р., які навчаються на «Кредитно економічному» факультеті Київського національного економічного університету.

  Були підібрані методики, що якомога чітко описали вагомі фактори особистості піддослідних, розкрили їх рівні соціальних взаємовідносин, їх передбачуване поводження у колективі, що безумовно впливають на формування особистості індивіда.

  Слід підкреслити, що чіткої динаміки у спільних рисах виявлено не було.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                       Висновки та рекомендації

  Виховання особистості в колективі залишається актуальним питанням  в сучасних умовах. Проблема колективу була достатньо досліджена в межах соціалістичної авторитарної педагогіки та психології. Нові соціальні умови сьогодення  вимагають нового підходу до проблеми колективу і його впливу на формування особистості. Адже колектив - не самоціль, а необхідна умова для розвитку кожного індивіда.

  Проблематикою колективу, впливу суспільства на формування цілісної особистості людини займалися видатні вітчизняні та зарубіжні вчені. Такі як: Ананьєв Б.Г., Божович Л.І., Зязюн І.А., Кан-Калик В.А., Коннікова Т.Є., Коломінський Я.Л., Костюк Г.С., Кузьміна Н.В., Леонтьєв О.М., Макаренко А.С., Мудрик О.В., Панченко Г.Д., Платонов К.К., Рубінштейн С.Л., Сластьонін В.О., Сухомлинський В.О., Уманський Л.І., Шацький С.Т. та ін.

  Вплив суспільного оточення на розвиток особистості є надважливим. Тому що воно може бути фактором не лише її духовного росту, всебічного зростання. На противагу цьому негативний вплив колективу може нанести значущих змін в людській свідомості та стати фактором, що сприятиме деградації особистісного росту індивіда. Отже, лише в атмосфері здорового колективу з його гуманними етично - психологічними відносинами між людьми, можлива плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей людини - трудівника і застосування їх в різних сферах трудової діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами. Колектив як невід'ємна складова цілісного суспільного організму не зводитися до сукупності індивідів, об'єднаних лише на основі формальної організації або по ознаках психологічної комунікації. Єдність його характеризується головним чином відносинами людей, об'єднаних спільною метою. Важливим наслідком формування переконань є виникнення одного з стрижневих якостей особистості, а саме моральної стійкості. Під формуванням стійкості психологи розуміють „поступове перетворення людини з істоти, підкореної зовнішнім впливом, у суб'єкта, здатного діяти самостійно, на основі сформованих переконань”. Значення цієї риси особистості важко не помітити. Бо вона - джерело принциповості, умова, яка дозволяє людини відстоювати свої погляди і переконання, якості, без якої неможливе формування бійця. Людина свідомо чи підсвідомо, але постійно порівнює себе з реальними людьми або ідеальними еталонами. Вона постійно зіставляє себе, свої дії і вчинки з певним ідеальним уявленням про себе. Так виникає самооцінка. Саме так відбувається зіставлення реальної поведінки групи з певним еталоном.

  З метою перевірки теоретичних положень викладених у даній роботі був проведений ряд досліджень на базі Київського національного економічного університету. Для цього були підібрані відповідні методики. В ході дослідження були виявленні певні позитивні та негативні моменти впливу колективу на особистість. До позитивних належать: удосконалення людини, становлення почуття товариськості та колективізму, розвиток відповідальності, формування найкращих позитивних якостей, серед них комунікативність, вміння висловлювати свої думки та відстоювати інтереси всього колективу. Серед негативних слід відмітити: почуття незахищеності, безпорадність, приреченість на самотність, замкненість, невпевненість. Негативні якості виявляються тоді, коли колектив не сприймає особистість.

  В результаті теоретичної роботи та практичного дослідження було виявлено  певні методи впливу колективу на особистість: людина безпосередньо дорослішає не лише фізично, а й духовно, коли колектив її сприймає, коли вона відчуває себе комфортно та може вільно висловлювати свої думки у колективі; людина деградує, самоізолюється, коли колектив її не сприймає і всі спроби стати його членом - марні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 Список використаних джерел

1.  Ананьєв Б.Г./ «Людина як предмет пізнання» - Спб.: Пітер  2001р.

2.  Андрєєва Г.М./ «Психологія соціального пізнання» - М.: Просвіта  1997р.

3.  Асмолов А.Г./ «Особистість як предмет психологічного аналізу» - М.:  1988р.

4.  Асмолов А.Г./ «Психологія особистості: Підручник» -М.: МДУ 1990р.

5.  Берн Р./ «Розвиток Я-концепції і виховання» - М.:  Просвіта 1986р.

6.  Божович Л./ «Проблеми формування особистості» - М.:  1995р.

7.  Волкова Н.П./ «Педагогіка. Навчальний посібник» -К.:  2000р.

8.  Гіппенрейтер Ю.Б./ «Введення в психологію» - М.:  1984р.

9.  Гіппенрейтер Ю.Б./ «Психологія особистості. Тексти» - М.: Просвіта  1984р.

10.  Горностяй П.П., Титаренко Т.М./ «Психологія особистості: Словник-довідник» - К.: Рута  2001р.

11.  Ділігенскій Г.Г. / «Деякі методологічні проблеми дослідження психології великих соціальних груп» - М.:  1975р.

12.  Еріксон Е. Г. / «Дитинство і суспільство» - Спб.: Ленато  1996р.

13.  Запорожец А.В./ «Психічний розвиток дитини» - М.:  1996р.

14.  Іль'єнков Е.В./ «З чого починається особистість» - М.:  1979р.

15.  Іль’ясова І.В./ «Хрестоматія по віковій і педагогічній психології» - М.:  1981р.

16.  Ковальов А.Г./ «Психологія особистості» - М.:  1970р.

17.  Кон І.С./ «Соціологія особистості» - М.:  1967р.

18.  Корнєв М.Н.,Коваленко А.Б./ «Соціальна психологія»  - К.: Освіта  1994р.

19.  Костюк Г.С./ «Психологія» - К.: Наука  1968р.

20.  Леонтьєв А.А./ «Психологія спілкування» - М.: Просвіта 1997р.

21.  Леонтьєв А.А./ «Діяльність. Свідомість. Особистість» - М.: Просвіта  1975р.

22.  Майерс Д. / «Соціальна психологія» - Спб.:  1997р.

23.  Макаренко А.С./ «Колектив та виховання особистості» - М.: Педагогіка  1972р.

24.  Мерлін B.C./ «Теорія інтегральної індивідуальності» - К.: Рута  2001р.

25.  Мойсеюк Н.Є./ «Педагогіка. Навчальний посібник» - М.:  2001р.

26.  Максименко С.Д.,Соловієнко В.О./ «Загальна психологія» - К.: МАУП 2000р.

27.  Роменець В.А./ «Історія психології» - К.:  1982р.

28.  Рубінштейн С.Л./ «Основи загальної психології» - М.: Пітер  1998р.

29.  Трофімов Ю.Л., Алексеєва М.І., Кириленко Т.С./ «Психологія» - К.: Либідь  2005р.