ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………….............3
1. Основні періоди психічного розвитку людини…………...5
2. Критерії періодизації психічного розвитку…..………….10
Висновки………………..……….……………………………….….13
Список використаної літератури……..…………………….…14
ВСТУП
Відомо, що вікові психологічні особливості зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою — характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого.
Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й передбачувана. Кожен період — своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому відносно стійкими якісними особливостями.
Критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку повинні бути якісні й суттєві ознаки, взяті в їх системному зв'язку, що виявляє характерні для кожного віку цілісні новоутворення. Такими є ті психічні й соціальні зміни в житті дитини, які визначають її свідомість і діяльність, ставлення до середовища, увесь хід розвитку на даному етапі.
Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.
У межах періоду відбуваються кількісні та якісні зміни психіки, що дає змогу виділити певні стадії, які послідовно змінюють одна одну. Тобто розвиток психіки людини має періодичний і стадійний характер. У межах стадій розрізняють менші часові відрізки розвитку — фази (наприклад, у періоді раннього дитинства виділяється стадія немовляти, а в межах цієї стадії — фаза новонародженості).
Визначення періодів, стадій, фаз психічного розвитку особистості необхідне для створення оптимальної системи навчання й виховання, використання в повному обсязі можливостей дитини на кожному віковому етапі. Критеріями їх визначення є системні суттєві якісні ознаки — психічні й соціальні зміни на певному етапі життя людини.
Важливе значення має розуміння зв´язку між періодами і стадіями розвитку, оскільки набуті знання і навички на попередній стадії переходять у наступну і використовуються в нових, складніших взаємовідносинах особистості із суспільним середовищем.
1. Основні періоди психічного розвитку людини
Здавна педагоги і психологи намагалися вирішити проблему визначення вікових періодів розвитку особистості. Зокрема, грецький філософ Арістотель (IV ст. до н.е.) зробив першу спробу визначити основні етапи розвитку людської психіки, вбачаючи в них повторення етапів родової еволюції органічного світу. Він розглядав цей процес як матеріалізацію природних можливостей, які згодом перетворюються на реальність і поєднують людину із зовнішнім світом. Арістотель розділив розвиток дитини на три періоди (по сім років кожен) назвавши їх відповідно: рослинний, тваринний, розумний.
Під впливом суспільних вимог до навчання й виховання молодого покоління визначний чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592—1670) обґрунтував принцип “природовідповідності” процесу навчання, обстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості, зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей він застосував під час вироблення теорії навчання. Його вікова періодизація складається з чотирьох етапів (по шість років кожен): дитинство, отроцтво, юність, змужнілість. В основі її — особливості розвитку і виховання дітей відповідно до періодів шкільного навчання.
Вивченням онтогенезу психіки людини займаються дві психологічні науки: загальна психологія і вікова психологія.
Онтогенез людини вікова психологія поділяє на сензитивні періоди, кожен з яких сприяє появі в людини певних психічних новоутворень. Якщо новоутворення не з'явиться в свій час, імовірно, що воно може не з'явитися взагалі, тому виховний вплив на певні сторони особистості повинен бути своєчасним (інакше він буде неефективним). Сензитивні періоди об'єднуються у стадії. Ці стадії існують об'єктивно, вони відокремлюються одна від одної віковими кризами (1-го, 3-го, 7-го років життя, підліткового віку та ін.), проте про зміст цих стадій у психологів єдиної думки немає.
Психологічний вік виступає часовим аспектом індивідуального розвитку людини. Вікова періодизація розвитку психіки людини утворює своєрідний каркас вікової психології як цілісної науки. Згідно найбільш повній віковій періодизації психічного розвитку, народження людини не є абсолютною точкою його відліку. Визначають такі періоди вікового розвитку людини:
• до народження - пренатальний період (сьогодні він взагалі не підлягає психологічному дослідженню);
• перед народженням та навколо нього - перінатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С. Грофа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О.Ранку);
• від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);
• від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);
• від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості);
• від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою);
• від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії);
• від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу);
• від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);
• від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);
• від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);
• від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб оптимально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов'язані із розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);
• від 75 до 90 - старечий вік;
• вище за 90 - довгожителі.
2. Критерії періодизації психічного розвитку
Принципи вікової періодизації психічного розвитку дитини дозволяють визначити критерії (ознаки, показники), на основі яких можна скласти психологічну характеристику (своєрідну оцінку) кожного періоду розвитку:
Соціальна ситуація розвитку — це є цілком своєрідні, специфічні для даного віку, виключні, єдині, неповторні відносини між людиною та оточуючою дійсністю, насамперед соціальною. Поступово в процесі онтогенетичного розвитку людина формує свою власну внутрішню позицію щодо оточуючої дійсності. Таким чином, об'єктивними показниками соціальної ситуації розвитку є спосіб та умови життя, соціальний статус людини, соціальні ролі, які вона виконує.
Соціалізація є реальним змістом підростання, становлення дорослим. Ці механізми виявляють себе на кожному витку розвитку, хоча й не з однаковою силою.
Другим критерієм є провідна діяльність. Провідна не стільки стосовно до інших видів діяльності (кожна з яких має певне значення для розвитку), скільки стосовно формування новоутворень як основних психологічних змін в особистості на кожному етапі онтогенезу.
У провідній діяльності також виникають і всередині неї диференціюються нові види психічної діяльності, що створює умови для переходу до наступного етапу. Крім цього, саме в ній перебудовуються також часткові, окремі психічні процеси.
Зміна провідних типів діяльності забезпечує наступність вікових періодів.
Наступна ознака для характеристики вікового періоду є новоутворення — це якісно новий тип будови особистості, що позначається на внутрішньому та зовнішньому житті дитини: це зміни в інтелектуальній, емоційній сфері, зміни в ставленні до середовища і до самої себе. Психологи (Л. С. Виготський, Б. Г. Ананньєв, О. О. Кравцова та ін.) розрізняють основні центральні та похідні новоутворення, які утворюють цілісну систему. Поява новоутворень є показником розпаду старої ситуації розвитку та необхідності створення нової.
Рушійними силами психічного розвитку дитини є протиріччя, які є наслідком суперечливих зовнішніх впливів, або наслідком суперечностей у власному життєвому досвіді людини.
Вікові особливості виявляються в індивідуальних відмінностях — у тому, чим відрізняються індивіди (в розумових здібностях, в творчій здатності, у організаторських можливостях, в мотиваційній, емоційній сферах особистості тощо). Індивідуальні відмінності виявляються в термінах настання сенситивних періодів, у темпах та ритмі наближення до зрілості, у варіантах поєднання індивіда, суб'єкта діяльності та особистості, в ромаїтті формально-динамічних характеристик: тип в.н.д., пластичність кори великих півкуль, чутливість аналізаторів тощо.
Індивідуальні особливості визначаються також досвідом попередніх видів діяльності, досвідом спілкування з оточуючими людьми тощо. Індивідуальні відмінності зростають у міру того, як дитина дорослішає, в ході добре організованого навчання.
Темпи вікового та індивідуального розвитку можуть не співпадати (явища акселерації (прискорення) та ретардації (затримка розвитку)). Іноді створюються сприятливі сполучення внутрішніх умов від різних періодів дитинства, і тоді передумови для успішного розвитку посилюються, але на наступних етапах розвиток може уповільнюватися.
ВИСНОВОК
У процесі онтогенезу людина долає ряд вікових періодів, під час яких змінюються її фізіологічні, морфологічні, біохімічні, соціально-психологічні особливості. Ці періоди є певними епохами, циклами, ступенями розвитку. Загальні закони розвитку в кожному віці мають специфічні особливості.
Визначити межі періодів досить складно, оскільки існують різні погляди щодо критеріїв виокремлення вікового періоду. Крім того, за основу вікової періодизації не може бути взятий один критерій.
Кожен вік характеризується певним рівнем досягнень у психічному розвитку, а також конкретною соціально-психологічною ситуацією, в якій відбувається розвиток особистості. Динаміка розвитку виявляється як у стабільних, так і в перехідних періодах. Переломи, різкі перебудови, повороти у становленні є необхідним результатом діалектичності розвитку.
Періодизація психічного розвитку – це спроба виділити загальні закономірності, яким підпорядковується життєвий цикл людини. Поділ життєвого циклу людини на періоди дозволяє краще зрозуміти закономірності розвитку людини і специфіку вікових етапів, а критерії періодизації психічного розвитку людини дозволяють окреслити межі груп вікової психічної періодизації особистості.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Божович Л.І./ «Етапи формування особистості в онтогенезі» - М.: Знання 2000р.
2. Винославська О.В./ «Вікова психологія» - К.: ІНКОС 2005р.
3. Волкова Н. П./ «Вікова психологія» - К.: Академія 2003р.
4. Костюк Г. С./ «Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості» - К.: Либідь 1989р.
5. Подоляк Л.Г./ «Вікова психологія» - К.: Главник 2006р.
6. Семенюк Л.С./ «Хрестоматія з вікової психології» - М.: Інститут практичної психології 1996р.
7. Туревська Е.І./ «Вікова психологія» - Т.: ТГПУ 2000р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий