Юридична психологія к.р.

ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………….................3
1. Проблеми адаптації звільнених з місць позбавлення волі..4
2. Роль соціальних структур в адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі……………………………………….…….7
Висновки………………..……….………………………………..…….11
Список використаних джерел….……..……………………..…...12





























ВСТУП

Не всі громадяни після закінчення відбуття строку покарання та повернення на волю мають можливість мешкати у власних домівках, влаштуватися на роботу, близько третини з них мають проблеми психологічного характеру, приблизно половина — зі здоров’ям, внаслідок чого спостерігається збільшення чисельності бездомних, підвищення рівня безробіття, розповсюдження суспільно небезпечних хвороб тощо.
Нехтування проблемами таких людей і нівелювання їх існування в нашому суспільстві призводить до втрат людського ресурсу на ринку праці, оскільки переважна частина звільнених осіб — це працездатні громадяни працездатного віку. Зазначені негативні фактори зумовлюють визнання такої соціально вразливої верстви населення, як особи, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі та звільнилися із місць позбавлення волі.
Увагу до проблем цієї категорії громадян було привернуто з прийняттям у 2003 році Кримінально-виконавчого Кодексу України та Закону України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, які набрали чинності у 2004 році. Цими законодавчими актами передбачено здійснення соціального патронажу стосовно звільнених осіб. Крім того, було прийнято інші нормативно-правові акти, які, зокрема, регулюють питання підготовки до звільнення, діяльності центрів соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі, діяльності спостережних комісій.

1. Проблеми адаптації звільнених з місць позбавлення волі

Під адаптацією прийнято розуміти “включення особи в соціальне середовище через отримання статусу, місця в соціальній структурі суспільства”[4;78]. Процес становлення особи – це процес її соціалізації.
Процес соціальної адаптації щодо умов життя на волі у більшості звільнених відбувається успішно. В наш час вони досить швидко засвоюють нові соціальні ролі, відновлюють корисні соціальні зв'язки. Однак у певної частини звільнених цей процес з суб'єктивних та об'єктивних причин триває незадовільно і не дає позитивних наслідків. Неможливо не враховувати і ту обставину, що у ряді випадків сам звільнений не прагне розірвати зв'язок із злочинним минулим.
Психологічне пояснення цим фактам можна знайти в тому, що колишній спосіб життя, навички і поняття виявляються сильнішими, ніж протидіючі їм фактори, умови, в які потрапляє звільнений з місць позбавлення волі. Виходячи на волю, звільнений шукає зв'язків з тими, з ким познайомився в місцях відбування покарання, чий вплив відчував тривалий час, чию психологію і погляди увібрав у себе» [5;86].
У той період, коли більшість звільнених ще не працевлаштована або працевлаштовані не належним чином, не відновлені корисні соціальні зв'язки, не засвоєні нові соціальні ролі, ними здийснюється найбільша кількість нових злочинів. Перша трудність, з якою стикаються переважна більшість амністованих, – це побутове влаштування, а потім і працевлаштування. В умовах безробіття незапитаними залишаються навіть висококваліфіковані фахівці. І хоч Законом про амністію передбачено сприяння трудовому влаштуванню на роботу працездатних, очевидно, що перевага надається не їм. Отож побутове і трудове невлаштування штовхає їх назад до в’язниці.
Дослідження правових проблем, питань управління адаптації звільнених з установ з боку державних органів та громадських організацій має як практичний, так і теоретичний інтерес. Закон встановлює різні безпосередні правові підстави управління вказаним процесом. Необхідність ускладненої ієрархії правових підстав управління процесом соціальної адаптації обумовлена тим, що він охоплює досить неоднорідні категорії звільнених від покарання.
Дослідження свідчать, що більша частина звільнених повертається на попереднє місце проживання. Обставинами, які обумовлюють існування адаптаційних житлових проблем у звільнених від відбуття покарання є:
- тривалий період від моменту звільнення до прописки та одержання житла;
- відсутність можливості побутового та трудового влаштування.
Як наслідок недоброго минулого і зараз існує упереджене ставлення до осіб, які відбули покарання, залишились безпідставні обмеження, недовіра до всіх тих без винятку, хто після звільнення пригне влаштувати своє життя на чесних принципах.
Однією з досить важливих проблем адаптації є існуючі традиції вживання алкоголю, які і до теперішнього часу сприяють ряду умов: соціально-економічних, ідеологічних, організаційних, соціально-психологічних та інших.
У суспільстві не може не викликати занепокоєння також звільнення засуджених, які страждають на небезпечні для оточуючих хвороби. Тому з метою своєчасного надання хворим на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання або СНІД необхідної медичної допомоги кримінально-виконавчі установи зобов‘язані негайно повідомляти відповідні органи місцевого самоврядування та органи охорони здоров‘я про звільнення зазначених осіб, а ці органи, в свою чергу, зобов‘язані вжити відповідних профілактичних заходів.












2. Роль соціальних структур в адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі


Проблеми звільнених осіб багатоаспектні і стосуються багатьох галузей. З метою об’єднання зусиль центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, недержавних організацій щодо соціальної адаптації звільнених осіб та активізації роботи в даному напрямі було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.11.07 № 1030-р „Про затвердження плану заходів щодо забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі ”[ 3;1].
На виконання цього плану заходів центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування здійснюється робота стосовно удосконалення системи соціальної адаптації таких осіб, зокрема, щодо функціонування мережі установ для звільнених осіб.
Сьогодні в Україні про колишніх засуджених піклуються 35 центрів соціальної адаптації, притулків різних форм власності (комунальної, недержавної), головне завдання яких полягає в наданні всебічної допомоги громадянам, котрі відбули кримінальні покарання. Як правило, в таких центрах сприяють розв’язанню побутових проблем таких осіб, їх працевлаштуванню, направленню до лікувальних закладів або будинків-інтернатів.
Безпосередню допомогу особам, звільненим з місць позбавлення волі, має надавати патронажна служба — функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади. Для забезпечення адаптації таких осіб до суспільства, відновлення їх соціального статусу патронажна служба здійснює певний комплекс заходів, зокрема:
- ставить їх на профілактичний облік і здійснює контроль над їх поведінкою;
- розв’язує питання працевлаштування звільнених осіб;
- надає допомогу звільненим особам у забезпеченні житлом, призначенні пенсій тощо;
- залучає громадські та благодійні організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.
Працівники патронажної служби мають право відвідувати в установах виконання покарань осіб, яких мають звільнити, для консультування щодо перспектив їх життя на волі.
До інституцій, які здійснюють соціальну роботу з колишніми в’язнями, крім патронажної служби і центрів соціальної адаптації, слід віднести спостережні комісії при місцевих держадміністраціях, а також інші установи для осіб, які втратили соціальні зв’язки, не мають певного місця проживання.
Не можна окремо не сказати про ресоціалізацію неповнолітніх, які відбувають покарання. Соціально-педагогічна занедбаність, що притаманні значній частині неповнолітніх засуджених, частково зумовлена тим, що до засудження 41,3 % неповнолітніх не працювали і не вчилися, 49,1 % виховувалися в неповній сім’ї, 19,5 % — круглі сироти. Така характеристика контингенту виховних колоній, звісно, вимагає виваженого підходу до процесу виконання кримінального покарання, пошуку індивідуальних причин їх асоціальної спрямованості[ 7;75].
Виховну роботу з засудженими, яка забезпечує процес ресоціалізації, проводять фахівці соціально-психологічної служби, педагоги, психологи. Вона включає:
- організацію загальноосвітнього й професійно-технічного навчань;
- проведення батьківських днів;
- надання порад та консультацій;
- впровадження заходів для соціальної реабілітації засуджених після звільнення.
Зважаючи на викладене, проблему соціальної адаптації колишніх засуджених, яка є не лише задачею психологів, соціальних працівників і педагогів, а й загальнодержавною справою, потрібно розв’язувати саме на державному рівні. Це, в свою чергу, вимагає чіткого формування пріоритетів, принципів і організаційних засад політики держави стосовно осіб, звільнених з місць позбавлення волі, законодавчого закріплення системи політико-правових, соціально-економічних та організаційних умов надання цій категорії громадян соціальної допомоги.
Варто зазначити, що на даному етапі психологічна і соціально-виховна робота в пенітенціарних установах, хоча й стикається з рядом труднощів (недостатність фінансування і кваліфікованого персоналу, стереотипне мислення громадськості, переповненість колоній і слідчих ізоляторів та ін.), проте проводиться на належному її стану рівні: в установах виконання покарань створюються і вдало функціонують психологічні служби, розробляються і впроваджуються форми роботи шляхом педагогічного співробітництва, здійснюється співпраця з закладами охорони здоров’я як на території установ виконання покарань, так і в регіональних медичних установах, виконується напружена робота стосовно достойної соціальної адаптації, реабілітації та ресоціалізації осіб, які ще знаходяться або вже звільнилися з місць позбавлення волі.


















ВИСНОВОК


Однією з найскладніших проблем у пенітенціарній сфері є адаптація осіб, звільнених із місць позбавлення волі, до життя в суспільстві. Більше 200 тисяч наших співгромадян, котрі сьогодні відбувають покарання за вчинені кримінальні злочини, перебувають у несприятливих для їх позитивної реабілітації умовах: відірваність від звичного середовища, ізольованість від суспільства, примусовий спосіб життя, обмеження в реалізації потреб особистості, тривале співжиття зі злочинцями, як правило, деградованими розумово й морально, не тільки завдають їм матеріальних збитків, але й призводять до негативних змін у їх психіці, зменшують їх соціальну цінність.
На багатьох засуджених негативно впливають зокрема такі чинники, як втрата зв’язків з родиною і, як наслідок, — розлучення, втрата кваліфікації, реєстрації (прописки) тощо. Практично кожен другий засуджений має певні психічні відхилення.
В колоніях перебувають переважно молоді працездатні люди. Майже половина з них не досягла навіть 30 років. Більше 35 % звільнених з місць позбавлення волі потребують спеціального психологічного або навіть психіатричного втручання для відновлення пристосувальних механізмів, які ослаблені чи зруйновані. Через відсутність такої допомоги вони поповнюють когорту осіб без певного місця проживання та роботи і в результаті отримують “постійну прописку” в колоніях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Андрушко І./ «Досвід організації соціально-психологічної роботи із засудженими в установах виконання покарань» - К.: Центр “Альтернатива-В” 2004р.
2. Беци О. В./ « Проблеми соціальної адаптації осіб, які відбули кримінальні покарання» - К.:Атака 2006р.
3. Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»
4. Зотова О.І., Кряжева І.К./ «Методи дослідження соціально-психологічних аспектів адаптації особистості» - М.: 2001р.
5. Карпець І.І. / «Проблеми злочинності» - М.: 2002р.
6. Чуфаровський Ю.В./ «Юридична психологія» - М.:Юність 2005р.
7. Янчук О. / «Ресоціалізація неповнолітніх, які відбувають покарання» - К.: 2002р.