Психологія управління

ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………….................3
1. Сутність управлінської взаємодії та її рівні…………………..4
2. Форми та сфери управлінської взаємодії……..…................7
Висновки………………..……….………………………………..…….10
Список використаних джерел….……..……………………..…...11































ВСТУП

Управлінська діяльність реалізується у предметних відносинах і відносинах між людьми. Управління є однією з найскладніших галузей людської діяльності, в якій виявляються персоніфіковані відносини між людьми, об'єднаними трудовим процесом. Сучасне соціальне управління являє собою як управління людьми, так і управління діловою інформацією, технологічними процесами. Воно охоплює всі дії й умови, котрі породжують техніко-організаційні, виробничі, психолого-педагогічні, соціально-психологічні та інші зв'язки людей. Ефективна управлінська діяльність неможлива без пізнання й використання соціальних та психологічних законів, оскільки вона пов'язана із взаємодією між людьми.
Управлінська взаємодія завжди передбачає самодіяльність і творчість суб'єктів та об'єктів управління. Саме тому управлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітності закономірностей і зв'язків, які виникають між учасниками управлінського процесу. Вони потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні: врахування індивідуальних, соціально-психологічних, психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятиме отриманню значного соціального, економічного та морального ефекту в організації.



1. Сутність управлінської взаємодії та її рівні

Однією з основоположних умов управління є взаємодія між двома суб'єктами, один із яких виступає в ролі суб'єкта управління, а інший— у ролі об'єкта управління. Управлінська взаємодія відбувається лише за умови, коли об'єкт управління виконує команди суб'єкта управління, тобто коли здійснюється управління. Для цього необхідно: по-перше, наявність у суб'єкта управління потреби та можливості управляти об'єктом управління, подаючи для цього відповідні управлінські команди; по-друге, наявність у об'єкта управління готовності та можливості ці команди виконувати. Ці умови перетворюють можливість здійснення управління в реальність. Пізнання діалектичного взаємозв'язку суб'єкта й об'єкта управління дає змогу проникнути в сутність та з'ясувати природу і можливості здійснення управління як соціального явища.
Рушійною силою управління є протиріччя між суб'єктом і об'єктом управління, котре усувається в процесі здійснення управління. До управління необхідно підходити передусім з позиції взаємодії суб'єкта й об'єкта управління.
Феномен управління можна краще зрозуміти, якщо підійти до його вивчення з узагальнюючого, теоретичного погляду. Природно, будь-який абстрактний розгляд явищ або процесів немовби відходить від реалій різноманітної практики, не віддзеркалює усіх конкретних характеристик та особливостей окремої ситуації. Однак він (абстрактний, науковий розгляд) дає змогу краще зрозуміти їхню природу, з'ясувати й описати загальні для них суттєві риси й одночасно визначити форму та зміст явищ і процесів, які розглядаються, логіку і напрямок їхнього розвитку, можливості та межі здійснення.
Те, на що спрямована управлінська діяльність, є об'єктом управління. Об'єкт управління має просторові та часові параметри (розміри, місцезнаходження, його природні зміни в процесі існування). Об'єктами виду управління, яке розглядається, є різноманітні форми суспільних відносин, поведінка і діяльність людей у різних організаціях. На підприємствах об'єктами управління виступають також матеріальні та грошові ресурси.
Суб'єктом управління є персоніфікатор управлінської діяльності, тобто окрема людина або об'єднання людей. Якщо управління має офіційний характер, то його суб'єкт організаційно і юридично оформляється у вигляді посади або сукупності посад, які утворюють підрозділи управління. До суб'єктів управління належать і відповідні суспільні інститути (організації, установи), працівники апарату управління. Проте якої б форми не набирав суб'єкт управління, його існування зводиться до дій конкретних людей.
Соціально-психологічний аспект управління передбачає врахування закономірностей людської поведінки та людських стосунків, що характеризують ставлення людей до роботи, до свого інтелектуального, морального, професійного, комунікативного та іншого потенціалу.
Виділяють таки рівні управлінської взаємодії:
• міжособистий (в якому виявляється система міжособистісних настанов, орієнтацій, очікувань, сподівань, котрі визначаються змістом спільної діяльності)
• міжгруповий (на цьому рівні відбувається процес безпосередньої чи опосередкованої дії множини суб'єктів (об'єктів) один на одного, що породжує їх взаємозумовленість і своєрідний характер відносин)
• організаційний (є комплексним і взаємоузгодженим зв’язком елементів організаційної системи та її структури управління при їх одночасних і узгоджених взаємовідносинах із зовнішнім середовищем, у якому вона функціонує).
















2. Форми та сфери управлінської взаємодії


Форми управлінської взаємодії визначаються як способи виразу її змісту; способи здійснення, виявлення методів управління; зовнішнє практичне втілення функцій управління в конкретних діях. Під час визначення форми управлінської взаємодії в більшості випадків мова йде не про дії суб'єктів управління, а про їх зовнішній вираз (виявлення), оскільки дії залежно від характеру і форми виразу складають той чи інший зміст цієї взаємодії.
Слід зважати на те, що процес управлінської взаємодії включає відносини із зовнішнім середовищем, на яке накази, розпорядження та інші форми примусу не поширюються. Отже, потрібно розвивати владу, використовувати різні її джерела та форми, оскільки без цього ефективна взаємодія.
Дослідження, що проводилися для вивчення сутності явищ влади та впливу, здебільшого відзначають п'ять основних форм влади, які мають відповідні джерела:
• владу, що ґрунтується на примушуванні (джерелом її є страх. Вона не обов'язково передбачає насильство, але відчуття нестійкості становища індивіда у групі утримує його від поведінки, яка суперечить прийнятим нормам);
• владу, що ґрунтується на винагороді (в основі якої лежать стимули і винагороди, – один із найдавніших і часто найефективніших способів дії на інших людей. Джерелом такої влади є прагнення людей задовольнити певні свої потреби. Але для забезпечення дієвості цієї форми влади винагорода має бути досить цінною для виконавця. При цьому слід враховувати, що у кожної людини своє сприйняття і розуміння цінностей, отже одна і та ж винагорода може по-різному впливати на поведінку різних людей);
• законну владу (передбачає вплив через традиції, здатні задовольнити потребу у захищеності і приналежності. Законна влада – це делеговані повноваження керівника, що набирають владних форм лише тоді, коли зовнішні щодо організації норми культури (традиції) сприяють розумінню того, що підпорядкування керівникові є бажаною поведінкою. Джерелом законної влади є соціальні норми того суспільства, у якому функціонує конкретна організація. Перевагами законної влади є те, що вона забезпечує стабільність, швидкість та передбачуваність впливу);
• експертну владу (в її основі лежить вплив через розумну віру. Джерелом експертної влади є знання. Підпорядкованість у даному випадку базується на усвідомленні і логіці, які притаманні більшості людей);
• харизматичну(еталонну) владу (формується на засадах харизми, тобто на силі особистих якостей або професійних здібностей людини, яка у даному разі визнається лідером не лише формально. Такими харизматичними якостями можуть бути: позитивна енергетика, яку "випромінює” людина, її незалежність, впевненість, гідність, неординарна і вражаюча зовнішність, гарні риторичні здібності, сприйняття похвал своєї особи без марнославства, пихатості, зарозумілості.
Найбільшою перевагою впливу через переконання є те, що після того, як людина погодилась із правильністю прийнятого керівником рішення, її не потрібно перевіряти. Вона вважатиме справою своєї честі виконати доручене завдання, оскільки воно допоможе організації досягти поставлених цілей. Однак сам процес переконання є досить затяжною і важкою справою – потрібно витратити багато часу для того, щоб передати свою точку зору іншій людині; при цьому немає впевненості у тому, що людина дійсно її сприйняла, навіть якщо з нею погодилась. Ці досить істотні недоліки обмежують сферу застосування впливу через переконання, тому його доцільно використовувати здебільшого тоді, коли думка підлеглих дійсно багато важить для керівника і те, згодні вони з ним, чи ні, значно впливатиме на результати виконання роботи.
Вплив через участь проявляється у тому, що керівник не намагається переконати підлеглого у правильності вибраних цілей чи способів їх досягнення, а залучає його до їх формування та вибору шляхів досягнення.
Що стосується сфер управлінської взаємодії,то до них відносять: виробничо-технологічну, представницьку, кадрову, організаційну, соціально-психологічну та корпоративну.





ВИСНОВОК


В загальному вигляді управління виступає як певний тип взаємодії між двома суб'єктами, один із яких в цій взаємодії знаходиться в положенні суб'єкта управління, а другий - в положенні об'єкта управління.
Про управлінську взаємодію, як про реально існуючу, можна говорити тільки тоді, коли об'єкт управління виконує команди суб'єкта управління. Тільки тоді здійснюється процес управління.
Управління вимагає не тільки загальних знань, але й велику кількість знань психології. Так, вміле спілкування, використання дієвих та малопомітних форм та засобів впливу, використання різних типів влади, з врахуванням ситуації, - все це дуже потрібно вміти використовувати сучасним керівникам на будь-якому рівні виробництва тощо.
Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Практичне застосування охарактеризованих форм взаємодії визначається тим, наскільки вони відповідають конкретній ситуації, тобто наскільки сильно вони можуть вплинути на поведінку конкретної людини чи групи людей, щоб спонукати їх до здійснення дій, що сприятимуть досягненню цілей організації. Лідер має прагнути до раціонального поєднання всіх можливих форм і джерел взаємодії, оскільки це є однією із головних умов ефективного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Власов Л. В., Сементовський В. К. / «Ділове спілкування» - Л.: 2000р.
2. Журавлев А. Л. / «Психологія спільної діяльності» - М.: ІП РАН, 2005р.
3. Мельник Л./ «Психологія управління» - К.:МАУП, 2000р.
4. Омаров А. М. / «Управління: Мистецтво спілкування» - М.: 2004р.
5. Орбан-Лембрик Л./ «Психологія управління» - К.: Академвидав, 2003р.
6. Панасюк А. Ю./ «Управлінське спілкування.» - М.: 2001р.
7. Шепель В. М./ «Управлінська психологія» - М.: 2003р.