Политическая психология

ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………….................3
1. Мотиваційний аспект політичної влади…………….…………4
2. Особливості спонукання політичної влади……………..…....7
Висновки………………..……….………………………………..…….10
Список використаних джерел….……..……………………..…...11































ВСТУП

Політику творять і реалізують люди. При цьому у своїй діяльності, поведінці вони керуються певними уявленнями, мотивами, цілями, настроями та емоціями. Виходячи з цього політика загалом, як і окремі політичні події та явища, значною мірою залежить від природи, психіки конкретних людей. I якщо це так, то досліджувати політику, її прояви та результати доцільно саме через дослідження людей, переважно їхнього психологічного стану.
Психологи-психоаналітики предмет політичної психології розглядають крізь призму насамперед підсвідомого. За допомогою своєрідного психобіографічного методу вони прагнуть зрозуміти власне мотиви політичної влади.
Політичні інтереси — це основні спонукальні мотиви політичної влади, а також те, за рахунок чого суб'єкти політичного процесу — особистості, соціальні групи, класи, партії, рухи, об'єднання — виявляють власне ставлення до матеріального, соціального та духовного життя.
Мотивувальним чинником політичної влади є потреба або потреби людини, особистості у самовираженні, самореалізації, визнанні, свободі, самозабезпеченні, владі, звеличенні таін. Як правило, потреби тісно взаємопов'язані, взаємозалежні. Щоб зрозуміти справжню мету політичної діяльності будь-якого суб'єкта політики, передбачити її результат, потрібно уважно проаналізувати характер і особливості потреб, які спонукали його до такої діяльності.

1. Мотиваційний аспект політичної влади

Для політичної влади має значення не стільки інтереси приватної особи, скільки загальні інтереси усіх груп та соціальних прошарків суспільства. Існує немало визначень поняття “політична влада” як у вітчизняній та і у зарубіжній літературі. У найбільш вузькому вигляді політичну владу можна відзначити як реальну здібність індивіда, групи людей до виявлення своєї волі у політиці на основі свідомого політичного інтересу. Дослідження мотивації влади є актуальним, оскільки дає можливість вивчити питання про джерела влади та можливості їх використання. Суб’єкту влади необхідно визначити силу своїх джерел для того, щоб вибрати правильну і найефективнішу стратегію їх використання.
Однією з функцій влади є формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування суспільно значущим мотивам усіх інших мотивів політичної діяльності різноманітних політичних сил та політико-організаційних структур.
В основі кожної з форм політичної поведінки лежить певна мотивація. Мотив - це матеріальний або ідеальний предмет, досягнення якого виступає змістом діяльності. Мотив існує у вигляді специфічних переживань (позитивних емоцій від очікування досягнення даного предмета чи негативних, пов'язаними з неповнотою цього положення), раціональних, усвідомлених потреб чи ірраціональних, суто психологічних проявів. Мотивація політичної влади рідко буває пов'язана тільки зі сферою політики. Вона має надзвичайно глибоку соціальну природу і обумовлюється численними, різноманітними чинниками.
Джерелом мотивації політичної дії є наявність певної проблеми в життєдіяльності тієї чи іншої спільності людей або індивіда, усвідомлення необхідності її розв´язання. На основі цього виникає психологічний імпульс готовності до дії, який складається з бажання взяти участь у дії і впевненості в можливості успіху.
Аналізуючи феномен політичної участі, неможливо обійти питання мотивації політичної влади. До найбільш значущих мотивів треба віднести ідеологічний, нормативний, рольовий.
Ідеологічний мотив означає, що особа бере участь в політичному житті, поділяючи і підтримуючи принципи офіційної ідеології держави. Така мотивація участі забезпечує ідентифікацію політичних цінностей особи з політичними цінностями держави і більшості суспільства. Водночас, розходження особистих і політичних настанов може визвати різко негативну, навіть ворожу реакцію проти держави та політичної системи. Отже, це стає підгрунтям для формування опозиційних поглядів, ідей та політичних структур.
Нормативна мотивація виявляється в тому, що політична поведінка будується за правилами, які диктує політична система і приписує нормативно-правова підсистема. Цей мотив політичної участі не сполучається обов’язково з особистісними цінностями і настановами. Підпорядкування політичній системі розглядається особою як виключно правильна і цінна орієнтація, а політична поведінка (участь) за характером є завжди легітимною та правослухняною.
Рольовий мотив пов’язаний із тією соціальною роллю, яку особа виконує в даній політичній системі, тобто – з її соціальними станом і власною самооцінкою: чим нижче соціальне положення, тим вірогідніше стає радикальний настрій особи проти існуючої влади. Прагнення певної частини людей у суспільстві підвищити свій соціальний статус закономірно підштовхує їх до опанування нових помітних політичних ролей, отже, й до підняття свого соціально-політичного статусу.
Влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущим інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб'єктів владарювання, їхніх політико-органі-заційних структур. Мотивацію політичної поведінки, політичної дії влада здійснює, виходячи з політичних цілей і політичних можливостей досягнення їх.










2.Особливості спонукання політичної влади


Дж. Лассуелл розробив теорію, згідно з якою деякі люди мають надзвичайно сильну потребу у владі і (або) інших особистісних цінностях як засобах компенсації незадоволених базових потреб[5;9].
На думку автора, що виявляється у все більш сильній формі потреба у владі має компенсаторне походження: володіння владою психологічно компенсує ущербність, фрустрацію, особистості.
Проблема компенсації реальних і уявних дефектів особистості була розглянута в теорії А. Адлера, який зробив центральним пояснювальним принципом свого вчення про особистість «волю до влади»[2;12]. Згідно з індивідуальною психологією, прагненням до досконалості, переваги і соціальної влади суб'єкт намагається компенсувати обумовлений своєю конституцією дефіцит влади, що сприймається як недостатність своїх здібностей і пережитий як комплекс неповноцінності.
У порядку компенсації політичний лідер намагається знайти собі сферу діяльності, в якій він може продемонструвати свою компетенцію і гідність. Важливість таких процесів для осіб, які страждають від низької самооцінки, очевидна. Досягнення компенсації в даній сфері діяльності створює для особистості «поле», у якому політичний лідер функціонує досить продуктивно і автономно (це «поле» вільне від втручання інших).
Політики, що втілюють компенсаторну мотивацію в «чистому», закінченому вигляді, звичайно легко розпізнаються суспільною думкою (або хоча б найбільш проникливою його частиною).
Сама мотивація політичної влади має достатньо широкий спектр потребово-мотиваційних утворень, які спонукають особистість досягати влади.
Так, деякі американські дослідники вважають, що є два фундаментально різні види прагнення до влади. Один називається «наступальним» або агресивним, який відбувається з почуття всемогутності і визнання, а інший - називається «захисним», коріння якого перебувають у почутті слабкості і неповноцінності.
Перший вид - пряме прагнення до влади, виростає з досвіду раннього дитинства, пов'язаного з позитивним підкріпленням самоствердження і агресивної поведінки. Другий вид - непряме прагнення, як спроба подолати почуття слабкості або низьку самооцінку, коріння якої приховані в ранніх переживаннях безвладдя і досвіду переживання на собі влади інших.
Неважко помітити, що й перший, і другий вид прагнення людини до влади є не чим іншим, як розвитком концептуальних положень компенсаторської теорії влади А. Адлера.
Інша група політичних психологів пропонує розглядати політичну владу як прояв шести блоків, найбільш впливових особистісних характеристик, які мотивують потребу особистості у владі.
1. Представлення політичного лідера про себе самого. Так, неадекватна самооцінка, може стимулювати поведінку людини відносно політично релевантних цілей - влади, досягнень, контролю та інше.
2. Потреби і мотиви, які впливають на політичну поведінку особистості.
3. Система найважливіших політичних переконань. Наприклад, схильність переоцінювати значення своїх ідеологічних поглядів і недооцінювати значення інших.
4. Стиль прийняття політичних рішень. Це можуть бути імпульсивні рішення, рішення з ризиком, врівноважені рішення, обережні рішення і інертні рішення.
5. Стиль міжособистісних відносин.
6. Стійкість до стресу.
Внутрішніми установками прагнення особистості до політичної влади є: невротичний комплекс; бажання наполягати на своєму; прагнення ніколи не поступатися, не здаватися; прагнення до володіння, володіння багатством.
Таким чином, психологічна сторона влади в політиці представлена багатоаспектними утвореннями, які є відображення суб'єктно-об'єктних відносин в суспільстві. Останні зводяться до того, що одні люди прагнуть мати владу, а інші шукають цієї влади над собою.







ВИСНОВОК


Велика кількість робіт з дослідження влади в політичній психології присвячено проблемі дослідження мотивації влади і політичного лідерства. У роботах, присвячених мотивації влади, розглядається здійснення влади суб'єктом, досліджується питання про джерела влади та можливості їх використання, оцінюється мотиваційна основа об'єкта влади. Суб'єкту влади необхідно визначити силу своїх джерел для того, щоб обрати правильну і найбільш ефективну стратегію їх використання.
Мотив влади може бути пов'язаний з прагненням використовувати владу заради неї самої. У цьому мотивуючим випадку є не стільки почуття влади, скільки бажання зробити її відчутною для іншого, вплинути на його поведінку.
Як би не класифікувати мотиви прагнення до влади, всі вони, як правило, не є взаємовиключними; всі або майже всі можуть поєднуватися в психіці однієї і тієї ж людини.
Одна з досліджуваних проблем мотивації влади - роль громадських переконань людини, тобто світоглядного або ідеологічного фактора, а також причин, що не зводиться до особистих, егоїстичних базових спонукань. Мотив полфтичної влади спрямовано на придбання та збереження її джерел або заради пов'язаного з ним престижу і відчуття влади, або заради впливу на поведінку і переживання інших людей.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Авторханов А./ «Технологія влади» - М.: 2002р.
2. Адлер А. / «Наука жити» - К.: Port-Royal, 2005р.
3. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б./ «Політична психологія» - СПб.: 2003р.
4. Каверин С.Б./ «Потреби влади» - М.: 2000р.
5. Лассуелл Дж./ «Структура та функції комунікації в суспільстві» - М.: 2006р.
6. Теплов Е.П./ «Політична влада» - СПб.: 2000р.
7. Шестопал Е.Б./ «Очерки політичної психології» - М.: 2003р.