екология

  ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………...…....3
1. Екологічна культура етносу………….........................5
2. Діяльність людини і екологічні кризи…………..…..…8
Висновки……………………….……………………..……..…..10
Список використаної літератури………………..…………11


































ВСТУП

Ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості. Екологічна культура етносу – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше повязаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи. Вона складається із почуття громадянської відповідальності за долю природи.
  Екологічна культура етносу – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури. Основоположним принципом екологічної культури етносу можна вважати принцип відповідності соціального та природного в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах суспільного життя сприяє, з одного боку, його екологізації, а з іншого - гармонізації самої суспільної системи. Екологічна культура етносу виражає міру освоєння суб'єктом природоперетворюючої діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона сприяє також гармонізації взаємовідносин суспільства та природи. Це надзвичайно важливо в умовах екологічних криз, що є критичними станами довкілля. Адже господарська діяльність людства протягом останнього століття привела до серйозного забруднення нашої планети всілякими відходами виробництва. Для встановлення тривалого динамічного відношення між суспільством і природою, людиною і її середовищем, для правильного освоєння природи в процесі діяльності особливо необхідно зберігати баланс між людським та природним чинником. 



























  1. Екологічна культура етносу

  Екологічна культура етносу має давню історію, вона є атрибутивною, тобто органічною складовою людського життя з часів його виникнення. Екологічна культура етносу - це напрям людської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому. Є дві сторони, з яких потрібно розглядати феномен екологічної культури етносу. Перша є сукупністю певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують стійку рівновагу в системі відносин людини та довкілля. Друга є теоретичною галуззю знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регуляції стану біосфери. Без знання кола проблем, що належать до екологічної культури, не можна зрозуміти, наприклад, чому одні етноси живуть у злагоді з природою, тобто утверджуються у світі як етноси екофільні, а інші - залишають по собі руїну як спільноти екофобні, чому в одних випадках людська діяльність породжує гармонійні ландшафти та екосистеми, а в інших - довкілля перетворюється на пустку. 
  В основу концепції екологічної культури етносу покладено діяльнісний підхід. Це одна з основних методологічних парадигм сучасної науки, яка дає змогу зрозуміти причини і мотивацію людських вчинків. 
  Поняття екологічної культури етносу почало формуватися ще з давніх-давен. Ще в первісних общинах почало формуватися не тільки практичне, а й естетичне відношення до природи. Таким чином, екологічна культура етносу поступово сформовувалася в історії. 
  Вірогідно також, що така специфіка відношення до природи була зумовлена тим зв’язком, що існував між нею та людиною в процесі її буття. Землеробством, на приклад, яке характеризувалося такими рисами як постійність праці, спокійність її, розміренність та ін. А також в становленні раціонального підходу до побуту, формуванні власної відповідальності. 
  Феномен екологічної культури етносу виникає як результат все наростаючої потреби суспільства доцільно змінювати природне середовище з метою збереження та розвитку органічної єдності між суспільством та природою. Головною специфікою екологічної культури етносу є її нормативний характер, оскільки в рамках екологічної свідомості відбувається не лише відображення взаємовідносин суспільства та оточуючого природного середовища, але й формуються певні норми раціонального природо­користування при збереженні основних функціональних характеристик біосфери.
  Екологічна культура етносу формується переважно в дослідницькому полі соціальної екології. Вона, за самою своєю суттю, істотно впливає на світогляд людей, оскільки передбачає пізнання процесів природи в їх цілісності, а соціальна екологія робить предметом свого вивчення взаємозв'язок суспільства та природи як частин єдиного цілого. Суттєвою рисою екологічної культури етносу є те, що вона відображає не лише існуюче, а й показує необхідне, тобто спрямоване в майбутнє, даючи певну орієнтацію діям людей у використанні ресурсів природи для розвитку суспільства. Таким чином вона сприяє формуванню прогнозного аспекту екологічної свідомості, що є надзвичайно важливим в сучасних умовах.
  Екологічна культура етносу втілюється в особливий вид людської діяльності, що раніше проявлялась лише епізодично - екологічну діяльність, тобто в такий вид діяльності людини, коли в процесі формування її мети враховуються не лише безпосередні інтереси людини, а й відбувається їх узгодження з загальними вимогами підтримки основ стабільного біологічного існування виду.
  Екологічну діяльність можна охарактеризувати як інтегративне поняття для позначення різних видів діяльності які тим або іншим способом спрямовані на забезпечення оптимального стану суспільно-природної системи.
  Досить часто екологічну свідомість визначають як відображення соціальних, природних та специфічних соціально-екологічних законів, що виступають об'єктом відображення форми екологічної культури етносу. 






  2. Діяльність людини і 
  екологічні кризи

  Стосунки біологічної системи і довкілля в процесі еволюції прагнуть оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєвоважливих для біологічної системи параметрів зовнішного середовища, різкі зміни суттєвих характеристик гомеостазису приводять до порушення оптимального відношення біологічної системи і довкілля. Виникає такий стан екологічної системи, який проявляє себе як криза. Екологічні кризи є складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому, екологічні кризи, їх різноманітні прояви, причини, шляхи розв"язання - певний пласт предмету сучасної екології. 
  Осмислення феномену екологічної кризи потребує пізнання її сутності. За визначенням, сутність екологічних криз - це процеси, які відбуваються в екологічних системах і загрожують їх цілісності. Тобто, екологічна криза - це порушення життєвоважливих для системи параметрів її функціонування. 
  Екологічні кризи поділяють за такими критеріями: за спричиненням, за об’єктною визначеністю, за ієрархічним статусом та за здійснюваним ефектом.
 За першим означеним критерієм можна говорити про екологічні кризи природного походження і антропогенного походження. Перші - природні екологічні кризи являють собою ті зміни в екологічних системах, що є наслідком природніх біологічних процесів, самоорганізації систем, таких стосунків систем як конкуренція тощо. Вони також можуть бути наслідком стихійних явищ.
  Екологічні кризи антропогенного походження є результатом впливу людської діяльності на природу.
  Другий спосіб типізації екологічних криз - коли вони виділяються за об’єктною визначеністю. Тобто, кваліфікується на підставі виявлення саме того об’єкту, на який впливає дана криза. Наприклад, це ті біологічні види, що зникають в результаті екологічної кризи. В умовах глобальної екологічної кризи таким видом стала людина.
  Третій підхід до визначення типів екологічних криз - це їх розподіл відповідно до того, екологічні системи якого рівня організації живого - від простих і до глобальної екосистеми - біосфери - охоплені кризовими явищами. Зрозуміло, що системи більш високого ієрархічного статусу більшою мірою або навіть суттєво впливають на все живе, включно і на людину. 
  Четверта можливість кваліфікування і розподілу екологічних криз - за ефектом їхньої дії на екологічні системи, на людину. За цією ознакою екологічні кризи проявляють себе як локальні, регіональні, планетарні. 
  Природні екологічні кризи і катастрофи можуть спричинятися як особливостями в розвитку самої нашої планети, так і космічним середовищем. В останньому випадку екологічні кризи можуть бути викликані впливом на екосистеми метеоритних вибухів, астероїдами, ударами комет тощо. Потрібно зауважити, що природні екологічні кризи спричиняють велику шкоду і для людини. 
  ВИСНОВОК
  В історичному плані відносини культури і природи є процесом постійного олюднення природи, перетворення природи на основі біологічних та соціальних потреб людей. І чим інтенсивніше відбувається олюднення природи, тим більша відповідальність лягає на плечі людей за збереження цілісності природи, підтримки балансу в ній різних живих організмів та людей.
  Екологічна культура етносу - це функціональна основа існування людини. Вона уможливлює доцільне і ефективне природокористування. Це діяльність людини, спрямована на організацію та трансформацію природного світу відповідно до власних потреб та намірів. Вона звернена водночас і до природного довкілля, і до внутрішнього світу людини. Стосунки біологічної системи і довкілля в процесі еволюції прагнуть оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєвоважливих для біологічної системи параметрів зовнішного середовища, різкі зміни суттєвих характеристик гомеостазису приводять до порушення оптимального відношення біологічної системи і довкілля. Виникає такий стан екологічної системи, який проявляє себе як криза. Екологічні кризи є складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому, екологічні кризи, їх різноманітні прояви, причини, шляхи розв’язання - певний пласт предмету сучасної екології. Одне з найбільш складних завдань, які стоять перед суспільством у сучасний період — це формування екологічної свідомості населення. Що дозволить відкорегувати баланс між суспільним та природним в сучасному світі.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:


1. Будико М.І./ «Глобальна екологія» -М.: 1977р.
2. Вернадський В.І. / «Біосфера» -Л.: 1926р.
3. Зербіно Д.Д./ «Антропогенні екологічні катастрофи» -К.: 1991р.
4. Крисаченко В.С./ «Екологічна культура: теорія і практика» -К.: 1996р.
5. Мороз С.А. / «Історія біосфери Землі» -К.: 1996р.
6. Одум Ю. / «Основи екології» -М.: 1975р.
7. Інтернет видання