етика и естетика

  ЗМІСТ


Вступ………………………………………………………..........3
1.Мистецтво як засіб соціалізації людини…................4
2.Мистецтво як засіб активізації людини…………….…8
Висновки……………………….…………………………..…..10
Добро і зло – вихідні категорії етики……………….……11
Список використаної літератури…………………………13

































 ВСТУП

  Мистецтво являється виявом творчого генія свого народу, носієм його духовних надбань і численних виховних аспектів. Саме по собі мистецтво – це розгорнута широко, за простором і часом, життєдіяльність суспільства в сфері художньої культури. Практично неможливо встановити межі дій і впливу мистецтва, а відтак – й межі інтересів окремої людини і людства в цілому. Мистецтво, як і будь-яка інша суспільна форма свідомості, здійснює певне своє призначення у відповідності з його специфічними можливостями, зумовленими як багатством життєдіяльності людини, так і видовими засобами художнього відображення. Функція мистецтва багатогалузева за різновидами своєї дієвості в різних сферах буття; вона історично змінювана в онтологічному значенні з огляду на існуючі соціолого-мистецтвознавчі, філософські та естетичні її концепції. Розгляд функцій мистецтва – це також одне із можливих пізнань його сутності. Про те, що мистецтво має величезну силу впливу на людину, знали ще здавна. Що воно може перетворити внутрішній моральний і психічний стан людини. У самому своєму зародженні мистецтво мало практичне призначення, навіть не як мистецтво, а як найближчий і найпряміший засіб певного переконання вірити в істину, моральну справедливість, досягнення спритності в діях. 



  1. Мистецтво як засіб соціалізації людини

  Соціалізація – одна з найважливіших функцій мистецтва. Йдеться, по суті, не лише про вияв функціональних можливостей мистецтва у найрізноманітніших сферах життя суспільства, а й про походження, соціально-історичну детермінованість художньої творчості людини як людини. Набуття людством здатності художнього осягнення світу – це наслідок якісних стрибків еволюційного процесу, накопичення власне людських властивостей, які дістали вираження як у самій соціальній потребі, так і в зафіксованості цієї потреби в органах, здатних до створення мистецтва. Соціальна потреба мистецтва і генетична основа його виникнення нероздільні. Мистецтво – такою ж мірою плід діяльності людини, як і спосіб незмінного духовного творення людського буття. Головним фактором біологічної еволюції людини був вплив соціальних потреб. Відбувалося здійснення «генетичної програми», яка могла б відповідати необхідності, породжуваної формуваннями відношень. Дедалі помітнішим ставало наростання соціологізації біологічних властивостей у поведінці людини. В утвердженні повноти людських властивостей поруч з виробничою діяльністю, мораллю, фізичним вдосконаленням виникло мистецтво як генетичне невід'ємна риса людини. Говорячи про те, що воно – продукт соціальних вимог, які постають перед індивідом у процесі закріплення досвіду і навиків екзотеричним способом, у процесі соціалізованих форм спілкування, а потім і функціонування сформованої цілісної системи культури, ми водночас не повинні випускати з поля зору і якості об'єктивно формованих психічних властивостей поведінки, які вимагають гармонізації відношень індивіда і середовища.
  Основою дієвості мистецтва є його національно-естетична спрямованість і духовно-виховний вплив на свідомість і підсвідомість особистості. Духовна й виховна спрямованість мистецтва найтісніше пов'язана з культурним життям нації. З одного боку, вона є відображенням культурного поступу нації, її традицій, а з іншого – стимулює розвиток національної культури, активно впливаючи на створення модерних духовних цінностей, підтримує й посилює інтерес до звичаїв і обрядів, мови та стилістики національного мистецтва. Мистецтво як дієвий компонент національного виховання через естетичне та світоглядне переживання художніх творів сприяє національному самовизначенню особистості. Мистецтво всім своїм художньо-естетичним змістом доносить до сучасного суспільства цінності людського буття різних епох. Більш того, твори мистецтва набувають здатності своїм активно-дійовим потенціалом справляти вплив на розв'язання соціальних, моральних та естетичних колізій сучасності. Адже в творах мистецтва як минулого, так і сучасності закладені філософські, політичні, соціальні, моральні, естетичні ідеї, які можуть завдяки художній формі поставати засобом осягнення та практичного перетворення світу. Мистецтво спроможне одночасно збагачувати особистість і чуттєвим досвідом, і пізнавальною інформацією, що уможливлює збалансованість когнітивних і афективних чинників у виховному процесі, воно здатне забезпечити комплексний вплив на всі сфери особистості, на її свідомість і підсвідомість. 
  Опосередковуючою ланкою між цілями суспільства й особистості виступає та чи інша соціальна система. Існують два механізми, які інтегрують особу в соціальну систему: соціалізації та соціального контролю. Механізм соціалізації розглядається як засоби, за допомогою яких культурні зразки формують основні параметри особистості у процесі навчання та виховання, опанування соціальних ролей. Соціалізація — це процес інтеграції індивіда у суспільство, в різні типи соціальних спільностей через опанування ним елементів культури, соціальних норм та цінностей, на засадах яких формуються соціально значущі риси особистості. Процес соціалізації за своєю суттю є культурним процесом, якщо розглядати культуру не просто як сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людиною, а насамперед з точки зору діяльності, яка має результатом і ту саму сукупність цінностей, і саму людину як найважливішу з них; діяльності, яка перетворює скарб людської історії на внутрішній скарб особистості і творчої діяльності з вироблення нових матеріальних та духовних цінностей, тобто єдиного у своїй основі процесу розвитку людських здібностей, які виявляються як предметно, так і духовно. Цей процес складається з виховання й освіти як специфічних засобів соціалізації людини та включає її в процес суспільного виробництва, у суспільно-історичну людську життєдіяльність.  
























  2. Мистецтво як засіб активізації людини

Вплив мистецтва на становлення особистості людини, її розвиток дуже значний. Без виховання естетично грамотних людей неможливе становлення творчої активної особистості. Можливості мистецтва багатогранні. Мистецтво формує інтелектуальні якості, стимулює творчі можливості, сприяє успішній активізації людини. Мистецтво дає знання про життя, про складні людські відношення. Воно вчить розуміти інших людей і самого себе, учить жити, будить у людині людське. Мистецтво завжди зштовхує людину з конкретними життєвими фактами, подіями, переживаннями. У розвитку емоцій і почуттів великого значення набуває художнє сприймання. У працях багатьох психологів художнє сприймання розглядається як форма прояву активності суб’єкта. У всякому відчутті є свій емоційний тон. У зорових та слухових подразненнях це знайти значно важче, але легко довести, що всякий колір, всяка форма, звук мають єдину, що належить тільки їм, окрасу почуття. Одні кольори, наприклад, заспокоюють людину, інші, навпаки, збуджують. В емоційній реакції реалізується активність людського організму. І в прямому, і в метафоричному значенні, коли покращується почуттєве сприймання, людина також збагачується духовно.  
  Естетичне постає універсальною характеристикою людського чуттєво-емоційного відношення до дійсності. Ядром естетичного постає художня культура суспільства, яка спеціально продукується різними видами та напрямами мистецтва. Саме естетичні особливості мистецтва, його засобів, функцій та особливостей відношення до дійсності впливає на суспільство і особистість, так роль мистецтва у формуванні специфічно людського способу буття у світі. 

































  ВИСНОВОК
  Завдяки особливостям свого впливу на людину мистецтво є однією з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Мистецтво — це потужний засіб пізнання світу і самопізнання особистості. Мистецтво несе нам певну інформацію, постає як специфічний канал зв'язку, сприяє усуспільненню як індивідуального досвіду, так і особистому опануванню суспільним досвідом. Але окрім того мистецтво постає чутливим індикатором духовного здоров'я чи недуги певного суспільства: як правило, саме мистецтво починає першим реагувати на зміни суспільних настроїв, фіксувати неясні зрушення у емоційних настроях людей. Звідси можна зробити висновок щодо важливості для культури створювати умови для плідного розвитку мистецтва. 
  Мистецтво суттєво і, можна сказати, фантастично розширює горизонти життєвого досвіду людини, оскільки прилучає її до досвіду колосальної кількості людей та епох. Завдяки цьому воно формує стрій відчуттів і думок людей на основі накопиченого історичного досвіду. Мистецтво впливає комплексно на розум і серце. Мистецтво формує цілісну особу, але найбільш важливим тут є те, що мистецтво породжує, активізує та стимулює людські імпульси до самовиховання, самовдосконалення, до творчої самореалізації.


Добро і зло – вихідні категорії етики
  Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні фундаментальні. Це можна пояснити тим, що крізь штампи «добро» і «зло» можливо точно окреслити моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей та багато іншого. 
  Якщо виходити з того, що основою етики є ці дві категорії, можна зробити для себе висновок, що сама етика є ученням про добро і зло. В якому добро і зло – начала, що характеризуються протилежними ознаками. 
  У такому аспекті добро -- перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільства і особистості. Його порівнюють з духовним началом людини, з мудрістю, з моралізацією. 
  У свою чергу зло ототожнюють з усім протилежним характеристик добра. Воно є чимось, що несе морально негативний заряд. Можна навіть сказати спотворює буття та суперечить йому. 
  Людині постійно доводиться вдаватися до категорій «добро» і «зло», оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критерієм моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. Щоб спромогтися на здійснення добра, необхідно знати, чим воно є насправді. В іншому разі будь-які намагання зробити це будуть лише механічною дією. Тому з’ясування природи та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою, проблемі котрої в етиці приділяється чимало уваги. Життя людини і суспільства загалом є суперечливою єдністю прогресу і регресу, конкретні прояви яких людина сприймає як добро чи зло.

























 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:


1. Авраменко В.Н. / «Техніка і мораль: грані взаємодії» - М.: Знамення, 1987р.
2. Арнхейм Р. / «Мистецтво і візуальне сприйняття» -М.: 1974р.
3. Асмус В.Ф. / «Питання теорії і історії естетики» - М.: 1968р.
4. Бердяєв Н. А. / «Філософія творчості, культури і мистецтва: У 2 т.» - М.: 1994р.
5. Валері П. / «Про мистецтво» - М.: 1976р.
6. Вітгенштейн Л. / «Лекції і бесіди про естетику, психологію і релігію» - М.: 1999р.
7. Інтернет видання