Serafim

  ЗМІСТ


Вступ…………………………………………………………...…...3
1. Історія педагогічної діяльності А.С. Макаренка…......5
2. Аспекти педагогічних поглядів А.С. Макаренка…..…8
Висновки……………………….……………………………..…..14
Список використаної літератури……………………………15


































ВСТУП

  У роки радянської дійсності проблемам освіти і виховання значну увагу приділяв талановитий український педагог А.С. Макаренко. Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовно керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог повинен мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст особистості (зовнішня поведінка і внутрішні переконання, політичне виховання і знання). Ця програма повинна включати загальну "стандартну" частину (виховання сміливості, мужності, чесності, працьовитості і ін.) та індивідуальний коректив до неї (розвиток індивідуальних задатків, нахилів, таланту і покликання). Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини, для цього треба дати їй освіту, бажано середню кваліфікацію, політично розвинути, дисциплінувати, розвинути почуття обов’язку і поняття честі, виховати якості господаря і організатора. Підходи до формування колективу А.Макаренка є відбитком його епохи, тобто вони більш жорсткі. Так А.Макаренко вважав, що дитину потрібно "не ліпити, а кувати". Макаренко був працівником ВНК, і розквіт його таланту як педагога, теоретика і практика у створенні дитячих колективів припадає саме на цей період. Про те, що він певною мірою сповідував тогочасну більшовицьку ідеологію, свідчать такі факти: вихованці колонії і комуни ставилися до селян з презирством, називаючи їх граками. Таке ж ставлення було й до членів колективу, психологія яких була близька до селянської. Педагогічні погляди А.Макаренка на той час були досить демократичними і вони протирічили репресивному колоніальному режимові. Тому цей багатий досвід було ліквідовано. Розповіді вихованців А.Макаренка свідчать, що його наступник був присланий для того, щоб витравити зі свідомості неповнолітніх правопорушників демократичні ідеї. 






















  1.Історія педагогічної діяльності А.С. Макаренка

  Антон Семенович Макаренко – один із найвідоміших педагогів світу. Вчительська діяльність його почалася з 1905 р. роботою у Крюковському училищі, потім працював у школі ст. Долинська, що на Херсонщині. У період 1914-1917 рр. навчався в Полтавському учительському інституті. Знову вчителював у Крюкові і Полтаві. 1920 року йому доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. Виявив себе активним будівничим соціалістичної школи і радянської педагогіки проте у своїх творах і діяльності широко використовував надбання народної педагогічної мудрості. Вийшовши з глибин народу, А, Макаренко тонко підмітив можливості народних виховних засобів і мудро вплітав їх до своїх навчально-виховних заходів, обстоював їх у своїх творах. 
  Період з кінця ХІХ століття до початку ХХ століття характеризується стрімким розвитком промисловості, появою великих заводів і фабрик. У зв’язку з нерівномірністю розвитку, низкою протиріч між працею і капіталом настала криза, яка охопила всі сфери життя суспільства. У Російській імперії, колонією якої була Україна, як у найслабшій ланці капіталізму, соціальна криза призвела до падіння царизму. Отже, у країні з’явилася велика кількість безпритульних дітей. Тепер ВНК почала боротися з наслідками терору – з сиротами, неповнолітніми правопорушниками. Саме в цих умовах відбулось становлення А.Макаренка як педагога. Він, так би мовити, працював у системі ВНК, але не як каратель, а як ліквідатор негативних наслідків червоного терору, здійснюючи перевиховання малолітніх правопорушників у дитячих виправних колоніях.
  1920 року йому доручили організувати поблизу Полтави в с. Ковалівка колонію для неповнолітніх правопорушників. За період роботи у цьому закладі Макаренко створив принципово нову систему виховання, а заклад став відомим у всій країні. 1921 року колонії присвоїли ім’я Горького. 1927 року Макаренко брав участь в організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові і згодом очолив її. Тут він також запроваджував свою виховну систему. 1935 року залишив комуну, його призначили заступником начальника управління дитячими виправними колоніями в НКВС. Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовно керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педагога до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільного виховання, які йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом. 
  Педагог не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом виховання". 
  Обов'язковою умовою докорінного поліпшення роботи з виховання безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі будинки перестали бути споживацькими закладами, а стали закладами трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивно". 
  Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-педагогічні статті), хоч і не створив спеціальної монографії з педагогіки. Найбільш відомими є його роботи "Педагогічна поема", "Прапори на баштах", "Книга для батьків", "Методика організації виховного процесу", "Проблеми шкільного радянського виховання", "Лекції про виховання дітей" і ін. У 1934 р. його прийняли до спілки письменників. 

















2. Аспекти педагогічних поглядів А.С. Макаренка

  На основі плідної педагогічної діяльності в колонії для неповнолітніх правопорушників і в комуні А.Макаренко розробив теоретичні положення про колектив. Яке утворення варто вважати колективом? У четвертій лекції "Трудове виховання. Взаємини, стиль, тон у колективі" А.Макаренко визначив: "Колектив – це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, що мають органи колективу". Колектив – це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, тут є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то нема і колективу, а є просто юрба, зборище.
  Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог повинен мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст особистості (зовнішня поведінка і внутрішні переконання, політичне виховання і знання). Ця програма повинна включати загальну "стандартну" частину (виховання сміливості, мужності, чесності, працьовитості і ін.) та індивідуальний коректив до неї (розвиток індивідуальних задатків, нахилів, таланту і покликання). Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини, для цього треба дати їй освіту, бажано середню кваліфікацію, політично розвинути, дисциплінувати, розвинути почуття обов’язку і поняття честі, виховати якості господаря і організатора. 
  Він розглядає повноцінний колектив як необхідну умову найбільш повного розвитку особистості. Під колективом розуміє не випадкове зібрання людей, а таке, що об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спільною діяльністю по досягненню цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують відносини відповідальної залежності. Крім цих суттєвих ознак колективу, важливою умовою його існування називає контактність: члени колективу повинні знати один одного і мати про кожного особисту думку. Вважаємо, що для згуртованого дитячого колективу характерні єдність мети, наявність у ньому загальної відповідальності, здорової громадської думки, позитивних традицій і захоплюючих перспектив, бадьорого життєрадісного тону, атмосфери довір’я, високої вимогливості, самостійності та ініціативи. 
  У різних творах Макаренко визначає, що колектив закладу може об’єднувати максимально від 400 до 1000 членів. Тому Макаренко був проти шкіл-гігантів. 
Для правильної організації колективу важливим є питання про його структуру. Макаренко вважав, що структура колективу повинна бути багато­варіативною і динамічною. У вирішенні цього питання він відштовхувався від ідеї, що чим багатогранніші відносини, в які вступають вихованці в колективі, тим інтенсивніше проходить формування особистості кожного з них. 
 Важливою структурною ланкою загального колективу Макаренко називав первинний колектив. Первинний колектив – це соціальне мікросередовище, яке створюється спеціально для зв’язку між окремою особою і колективом, у якому окремі його члени перебувають у постійному діловому, товариському, побутовому та ідеологічному об’єднанні. Саме первинний колектив, на думку Макаренка, повинен першим представляти і захищати інтереси особи, першим реагувати на її вчинки і поведінку. 
 До організації первинного колективу Макаренко ставив певні вимоги: повна керованість (вміщувати не більше 15 членів, щоб не виникали більш дрібніші об’єднання неформального характеру), соціальна нейтральність (бути не меншим 7 чоловік, щоб не перетворитися у групу друзів-приятелів), наступність поколінь і можливість нагромадження традицій (організація тісної взаємодії дітей різного віку). 
  На основі педагогічного досвіду Макаренко прийшов до висновку, що найбільш вдалою формою первинного колективу є різновіковий загін. Такі загони він практикував у комуні ім. Дзержинського, організовуючи їх за виробничою ознакою. Саме така організація створювала осередки, де об’єд­нувалися і шкільні, і виробничі інтереси дітей різного віку. Але створювати різновікові загони можливо лише за умови, коли колектив склався. 
  У структурній побудові колективу Макаренко важливе місце відводив організації його керівництва. Це питання Макаренко вирішував, передусім, через розвиток органів самоврядування, найголовнішою умовою існування яких Макаренко називав їх регулярну дієвість. Найвищим таким органом у колективах Макаренка були загальні збори колективу, які вирішували більшість питань. На цих зборах обиралися робочі органи самоуправління: рада колективу, санкомісія, господарська комісія та уповноважені. Раду колективу складали командири первинних загонів, які обиралися на загальних зборах, адміністрація закладу та представники комсомольської і піонерської організацій. Уповноважені організовували свою роботу від імені того чи іншого робочого органу самоврядування. 
  Макаренко запропонував класифікацію колективів за стадіями їх розвитку. Залежно від того, ким пред’являються вимоги у вирішенні колективних питань (педагогом, активом чи кожним членом до самого себе), він виділяв наступні чотири стадії колективу: перша – колективу ще нема, керівник змушений виступати у ролі "диктатора", друга – виділяються активісти, які підтримують керівника і беруть на себе частину його повноважень, третя – колектив повністю склався, більшість функцій керівника переходить до органів самоврядування, четверта – кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе. 
  Макаренко вважав, що в організованому колективі повинні бути взаємини відповідальної залежності, спільної відповідальності за колективну справу. Вимагав якомога більше залежностей у колективі. Систему залежностей Макаренко будував шляхом складного переплетення підкорення і наказу. Вихованець повинен уміти підкорятися і наказувати. Важливими засобами досягнення цього Макаренко розглядав, перш за все, зведені загони та систему уповноважених. Саме тут найбільшою мірою переплітались відносини підлеглості та проявлялась колективна відповідальність за справу. Тому Макаренко виступав, щоб зведених загонів і уповноважених було якомога більше. За допомогою такої організації колективу Макаренку вдалося запровадити у своїх закладах методику паралельної педагогічної дії. Сутність даної методики полягає не в прямому впливові вихователя на особистість вихованця, а через первинний колектив, до якого цей вихованець входить. Ця методика дозволяє зняти опір дитини виховним впливам, оскільки позиція педагога є прихованою. Але вона дає бажані плоди лише за умови правильного розвитку колективу, коли інтереси особи і інтереси колективу знаходяться в гармонії, коли актив не зловживає своїми повноваженнями. Методика паралельної дії може застосовуватись паралельно із постановкою прямої вимоги. 
  Важливою умовою розвитку дитячого колективу Макаренко називав "закон руху вперед". Цей закон означає те, що виховну роботу треба будувати так, щоб неперервно росла потреба творити щось нове, потреба діла. У цьому зв’язку Макаренко розробив систему перспективних ліній, яка ставила перед вихованцями далекі і близькі цілі, дозволяла жити колективу напруженим, цілеспрямованим життям. Ця система виглядала так: близька перспектива – віра в завтрашню радість, особливо для молодших дітей; середня перспектива – проект колективної дії, дещо віддаленої в часі; далека перспектива – майбутнє вихованця чи майбутнє закладу. Велике значення у згуртуванні колективу Макаренко віддавав традиціям, які дають змогу зберегти досвід минулих літ і здійснити наступність поколінь. Саме наявність традицій у колективі визначає те, наскільки він склався. Вони є тим колективним законом, який регулює поведінку і позбавляє необхідності вирішувати щоразу у кожному випадку як діяти. З іншої сторони, традиції прикрашають життя дітей. Живучи за встановленими традиціями, вихованці почувають себе в обстановці особливого колективного закону, гордяться ним і намагаються його поліпшити.


 

































  ВИСНОВОК
  Багато вчителів і вихователів загальноосвітніх шкіл колишнього Радянського Союзу робили спроби відтворити практично модель дитячого колективу А.Макаренка. У структурі Академії педагогічних наук СРСР було створено лабораторію колективу; проте дитячого колективу, подібного до макаренківського, так і не було створено. Педагогіка Макаренка є непросто теорія про виховання людей, а теорія підкріплена практикою, або навіть практика перенесена в теорію, що важливо в такій важливій і відповідальній справі як педагогіка. Перш ніж писати Макаренко пройшов величезний життєвий шлях, він працював з дітьми різного роду, з дітьми різного віку, і не лише діти, а також і дорослі поступово виховувалися під його впливом. 
  Макаренко стверджував, що виховуватися повинен не лише виховуваний, але і сам педагог. Причому, не потрібно мати педагогічного таланту. Як писав Макаренко: «Я не володію педагогічного таланту і прийшов в педагогіку випадково. Батько мій, маляр, сказав: «Будеш учителем.», міркувати не доводилося, і я став вчителем. І дуже довго відчував, що у мене погано йде, не важливий я був вчитель, та і вихователь був не важливий. Але з часом вчишся і виховуєшся, і я став майстром своєї справи. А майстром може стати кожен, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме. І хорошим майстром можна стати лише в хорошому педагогічному колективі». 





 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:


1. Макаренко А.С. / «Деякі висновки з мого педагогічного досвіду» -К.: Рад. школа 1954р.
2. Макаренко А.С. / «Діти в країні соціалізму» - К.: Рад. школа 1955р.
3. Макаренко А.С. / «Доповідь у педагогічному училищі» - К.: Рад. школа 1955р.
4. Макаренко А.С. / «Досвід методики роботи дитячої трудової колонії» - К.: Рад. школа 1954р.
5. Макаренко А.С. / «З досвіду роботи» - К.: Рад. школа 1954р.
6. Макаренко А.С. / «Комуністичне виховання і поведінка» - К.: Рад. школа 1954р.
7. Макаренко А.С. / «Мета виховання» - К.: Рад. школа 1954р.
8. Інтернет видання